Глава 1: Початок невидимого шляху

Осінь того року була холодною , але Аня поверталася зі школи звичним маршрутом , сповнена дитячих турбот і усмішок . Проте вже біля хвіртки серце стислося від незрозумілого передчуття . На подвір'ї було занадто тихою . Лише мушка - маленька собака , що з ' явилася вдома всього місяць тому, - тривожно гавкала , бігаючи навколо будки . Білика не було чути. Його радісного гавкоту , його радісного гавкоту який завжди зустрічав Аню , бракувало в осінньому повітрі , як кисню . 

Аня побачила маму . Вона копала яму. В одну мить світ став сірим . Аня не хотіла вірити сподівалася що це якась помилка, дивний жарт , але реальність була невблаганною : її найкращий друг, вірний Білик , більше не дихав . Сльози бабусі та мовчазна робота мами підтверджували - це правда. Аня підійшла до Мушки , шукаючи в неї підтримки , і дала волю союзам . 

Наступного ранку, коли сонце ледь торкнулося підвіконня, Аня подивилися у вікно. І серце завмерло . Там , біля своєї будки , стояв Білик . Він виглядав як завжди, ніби нічого не сталося.  Аня протерла очі  думаючи , що це сон , але постать пса була надто реальною . Проте за мить він зник , залишивши по собі лише порожнечу. 

Дні минали , змінюючись тижнями . Школа , хвороба , довгі канікули...  Аня скучила за гамором коридорів та вчителями . І ось нарешті, вона знову в школі. Радість зустрічі з друзями заповнила все довкола. Але магія , що прокинулася тієї осені не збиралася засинати . 

Того вечора Аня довго не могла заснути. У кімнаті панувала тиша, перервана лише мірним диханням Мушки. Раптом повітря в кутку кімнати стало густим і теплим . Аня підняла очі й затамувала подих. У густій вечірній тиші вималювався силует . Він був такий рідний , такий знайомий, що серце забилося в самому горлі . 

    - Тату ? - ледь чутно прошепотіла вона. 

Любі читачі 

як вам  мій Білик , скажіть його жалко 

а як те що почалася магія 

Напишіть  в коментарях  

 Продовження буде завтра ввечері.