The Don’s Heiress. 2.

Цієї ночі Марко не спав. Він провів ніч на терасі, слухаючи, як море б’ється об каміння внизу. Його голова працювала, мов перегрітий двигун. Анна. Вона похвалила його талант, але між рядками показала: бачить його слабкі місця. Не напад, а нагадування, що вона здатна завдати удару.

Вранці, коли він зайшов у кабінет Дона, Анна вже була там. Стояла біля вікна, руки схрещені, обличчя холодне й спокійне. Вона навіть не повернулася, коли він увійшов. Марко відчув, як у грудях наростає напруга: ніби він щойно прийшов на сцену, де всі ролі давно розподілені.

Дон Антоніо сидів за масивним столом. Його вигляд був звичним, голос — рівним. Жодного натяку на те, що він знає про офшори, про зраду. І саме ця мовчанка лякала сильніше за будь-які обвинувачення.

— Марко, — нарешті промовив Дон. — З цього дня ти працюєш з Анною. Вона буде твоїм партнером у справах.

«Партнером.» Слово викликало неприємний післясмак.

Марко перевів погляд на дівчину. Вона ледь посміхнулася, але не йому, а своєму відображенню у склі вікна.

— Дон Антоніо, — обережно промовив він. — Вона не має відповідного досвіду.

— І тому саме ти його даси, — відрізав Дон, упершись поглядом у Марка. — Хіба ти не найкращий у нашій справі?

Це було не питання. Це був наказ прийняти її поруч.

Марко схилив голову, приховуючи своє невдоволення. Його губи скривилися в усмішці, яка була очевидно не щирою.

— Звісно, Дон. Для мене честь.

Анна нарешті відвернулася від вікна. Її погляд зустрівся з його. Вона нічого не сказала, просто дивилася.

У кабінеті панувала тиша, наповнена відчуттям гри, яка вже почалася. І кожен із трьох гравців розумів: у цьому трикутнику місце для короля — лише одне.

Погляд Марко тримався на ній ще деякий час. Він тепер «змушений» навчати Анну, дати їй можливість проникнути в його «павутину» глибше — у місце, де він має найбільший вплив і де він відчуває себе в безпеці. Але це також місце, де він буде найбільш вразливим. І якщо він направить її навики в правильне русло, він може виліпити з неї свою людину, не Дона. Хоча, ризик її власної гри однозначно був. Йому було цікаво подивитися, що вона може і де її слабкість, а усунути він може її у будь-який момент. Зрештою, нещасні випадки трапляються часто.

Прийнявши рішення, Марко кивнув і попрямував до виходу з кабінету Дона Антоніо, не озираючись, щоб пересвідчитися, чи піде дівчина за ним. Анна теж кивнула своєму дядьку і пішла слідом за своїм новим «вчителем».

Марко, з кам'яним обличчям, веде Анну до свого автомобіля. Він не говорить ні слова, лише кидає на неї швидкі, оцінюючі погляди. Анна, своєю чергою, зберігає спокій. Вона знає, що її мовчання, її спокійна поведінка — це її зброя.

Він зупинився і поклав руку дах машини, не даючи їй сісти, і мовив холодним тоном.

— Я думав, що ти розумніша, Анно. Чи це була спроба справити враження? Запам’ятай: у цьому домі ти чужа.

— Тимчасово, — спокійно відповіла вона, тримаючи руку на дверній ручці.

— Чужі довго не живуть, — його тон був м’який, але з отрутою.

— Тоді тобі варто почати зі мною радитися.

Вона смикнула дверцята і сіла на заднє сидіння. Марко відступив, йому сподобалася її зухвалість — і дратувала водночас. Він сів за кермо і завів двигун. Довгий час вони їхали мовчки, час від часу Марко легенько вдаряв пальцями по керму, занурений в роздуми.

Нарешті він заговорив, не відриваючи погляду від дороги:

— Можливо, ти й справді розумніша, ніж здаєшся. Але пам’ятай: розум — це лише половина. Інша половина — знати, коли його треба сховати.

Однією рукою він узяв з переднього сидіння товсту папку й простягнув назад.

— Перевір це. Вчора прийшло з Мілана.

— І що я маю знайти?

— Якщо я скажу, — він усміхнувся, але без тепла, — то випробування втратить сенс.

Вона розкрила документи: рахунки-фактури, накладні, договори. На перший погляд усе чисто. Та її досвід говорив інакше. Вона ковзнула пальцями по аркушах, нахмурилася.

— Тут деякі рахунки датовані на день раніше, ніж укладені угоди. А підпис зроблений «представником за довіреністю», але довіреність не вказана.

Марко мовчав, спостерігаючи за нею через дзеркало заднього виду.

— І ще одне. — Вона підняла очі, впіймавши його погляд у дзеркалі. — Компанія з Мілана існує три місяці. Обсяги фінансів у неї такі, що навіть податкова б уже запитала, звідки гроші. Це підставна структура.

Анна продовжила гортати сторінки, а потім додала:

— Тут є накладні на вантажі, але дані «висять у повітрі». Якщо ці угоди справжні — товар має бути вже на складі. Якщо ж його там нема, це означає, що компанія використовується для прикриття.

— Цікаво. Ти навіть не бачила складу, але вже робиш висновки. — Марко відповів після короткої паузи і з легким усміхом.

— Це не висновки. Це гіпотеза. Її можна перевірити.

— І ми якраз цим зараз і займемось.