16

Злата та Герман підійшли до старого храму за рікою. Сонячне світло відбивалося від води, а мох і лишайники вкривали кам’яні сходи, надаючи місцю стародавнього й таємничого вигляду.

Артефакт у руках Злати легенько пульсував — він реагував на близькість останнього предмета, необхідного для завершення колекції.

— Тут має бути третій артефакт, — прошепотіла Злата, уважно оглядаючи руїни храму. — Я відчуваю його енергію дуже близько.

Герман обережно йшов поруч, стежачи за оточенням. Він розумів, що магія Артура може створити пастки навіть у таких занедбаних місцях.

— Бережися, — попередив він, помічаючи дивні мерехтіння на стінах. — Може бути прихована магічна пастка.

Злата простягла руки вперед, відчуваючи енергетичні потоки. Артефакт у її руках засвітився сильніше, ніби вказуючи шлях до темного кутка храму. Там лежав кристал, схожий на прозорий лід із легким зеленим відблиском.

— Ось він! — прошепотіла дівчина, обережно витягуючи третій артефакт. — Тепер у нас усі три.

Герман усміхнувся, відчуваючи полегшення:

— Ми зробили це. Тепер можна повернутися до друзів.

Але легкий тривожний присмак у повітрі не зникав. Злата відчула, що магія Артура все ще навколо, стежить і готує небезпеки.

— Ми маємо триматися разом і рухатися обережно, — сказала дівчина. — Пастки ще попереду.

Разом вони крокували до виходу з храму, несучи всі три артефакти, знаючи, що попереду не тільки фінальна битва з Артуром, а й випробування, які визначать долю обох світів.