6

Прокинулася Злата о десятій годині ранку, зробила водні процедури, потім поснідала. Після цього вона пішла до Мирослави й Любомира. Брат і сестра чекали на дівчину, також тут є Герман.

- А ось і Златка, - сказала Мирослава, привітно посміхнулася й помагала привітально, Злата повторила жест. 

Дівчина підійшла до своїх знайомих. 

- Отже, ходімо до лісу, почнемо навчання, - сказав Герман, ударив однією долонею об іншу й потер руки одна об одну.

- Ходімо, почнемо тренування, - сказала Мирослава.

Дівчата й хлопці пішли до лісу, на галявині на них уже чекала Марія Дмитрівна.

- Злато, стань он туди.

Жінка вказала на місце праворуч від дівчини, вона туди стала.

- А тепер зніми браслет.

Злата подивилася на Марію Дмитрівну, її погляд повний сумнівів.

- Сьогодні ти будеш вчитися направляти свою силу в потрібний бік. Ти маєш збити он те велике яблуко.

Жінка показала на конкретне яблуко, яке висить досить високо.

Злата зняла браслет, дівчина довго цілилася в потрібне яблуко, але збивала інші.

- Злато, треба намітити ціль і підняти руки ось так.

Дівчина підняла руки Злати так, щоб вони дивилися на яблуко.

- А тепер подумай про те, що ти хочеш збити саме те яблуко й зроби невеликий рух руками вперед.

Злата зробила так, як їй розповіла Мирослава і синій промінь полетів точно в те яблко, яке дівчина мала збити й воно упало на Землю. Усі збиті яблука лежать висушені.

- Ти виконала завдання, хоч і не відразу. На сьогодні досить, завтра тренування буде довшим, потренуйся вдома ще щось збивати. Я думаю, що за кілька занять ти будеш швидше виконувати завдання. Одягай браслет і ходімо в село, - сказала Марія Дмитрівна.

Дівчина так і зробила. Після занять Марія Дмиртівна пішла додому, а дівчата й хлопці пішли до двору Злати. Мирослава, Любомир та Герман приготували їсти, у Злати на це сил не було. Дівчина їла більше за усіх, бо тренування забрало у неї багато енергії.

- Слухайте, а чому ви усі маєте доступ до світу духів? - запитала Злата, коли усі мили посуд.

- Ми теж охоронці, але ти маєш бути головною, бо твої родичі по батьковій лінії були ними, тільки твій рід має найбільшу силу серед таки, як ми людей, - пояснив Любомир.

- Германе, а чому ти мені цього не розповів?

- Ти б мені не повірила, я знав, що твої батьки тобі нічого не розповідали й бабусі твоїй заборонили щось про це говорити. А останні кілька років тебе в село не пускали. Ти ж не сказала їм, що приїхала сюди?

- Не сказала, вони зараз на морі відпочивають, а я вирішила не їхати, а дати їм можливість побути тільки удвох. Бабуся й дідусь по маминій лінії знають, де я, але про охоронців та світ духів вони не в курсі.

Після того, як помили посуд, знайомі Злати пішли по домах, а вона зайшла у хату й побачила, що їй телефонує батько. Дівчина відповіла, але зв'язок виявився поганим, тоді вона вийшла на вулицю, тут краще чути.

- Привіт, доню. Мама недавно розмовляла з бабусею Лідою й вона сказала, що ти у Малому Вишневому, поїхала, щоб привести хату й двір до ладу й продати. Ти скоро повернешся у місто?

- Тату, я приведу до ладу тут усе, але продавати передумала, мені тут подобається, буде дача.

- Ти ж ні на які божевільні пропозиції місцевих не погодилася?

- Про що ти, тату?

Злата вирішила удати, що не розуміє про що говорить батько, адже раптом вони з матір'ю приїдять і завадять. А вона вирішила все - таки зайняти місце покійної бабусі.

- Тобі ніхто не говорив маячню про світ духів, про охоронців, які тримають баланс між світами?

- Ні, не говорили.

- Не може такого бути, бабуся Олена померла, отже, тебе можуть зробити її наступницею.

- Тату, а тепер скажу чесно, якщо ти здогадався. Я вирішила, що стану охоронницею, навіть якщо це небезпечно.

- Ми з мамою приїдемо й заберемо тебе, поки над тобою не провели ритуал посвяти.

- Пізно, тату, його вже провели і я цьому буду навчатися й далі, вже почала. Вам з мамою доведеться з цим змиритися.

- Отакої, треба з цим щось робити. Ми з мамою обов'язково приїдемо і всім буде непереливки, в першу чергу Марії Дмитрівні. 

- Не потрібно їхати.

- Чекай на нас, - твердо відповів Данило й поклав слухавку.

Злата зайшла у хату, вона думає, що тепер робити, тому негайно пішла до Мирослави й Любомира, вона відчуває, що треба порадитися з ними.

 Любомир сказав, що може зробити так, щоб у її батьків з'явилися термінові справи, через які вони не зможуть приїхати у село.