2

Уночі Марія Дмитрівна пішла у ліс, ішла не менше години, поки не вийшла на галявину, розвела руки в сторони й голосно сказала:

- О, повелителю світу, який ховається за лісом, прийди до мене, твоєї вірної подруги Марії.

Здійнявся невеликий смерч і з нього вийшов прозорий чоловік, він невисокий, повненький, його борода сягає колін.

- Кажи, Маріє, навіщо ти мене кликала.

- Удень приїхала онука старої відьми Олени Ліснихи. Дівчина хоче продати хату й двір.

Так називали Олену, бо її чоловік Марко був лісником.

- Це дуже погано, Злата має прийняти дар Олени і захищати обидва світи від зла. Так робила Олена, Віктор відмовився від дару, але його донька має погодитися. 

- Та ми ж з вами знаємо, що це  його дружина Жанна відмовила Данила ставати на захист світів.

- Знаємо, - сказав дух і тяжко зітхнув, але за мить тон його голосу повернувся до того, що й був.

- Маріє, ти маєш навчити дівчину всьому. Скоро вона звернеться по допомогу до Германа, молодого хлопця, скажи йому хай відмовиться, я якщо ні, то буде суворо покараний.

- Я передам йому ваші слова.

- А тепер іди додому, зараз у мене є й інші справи. Твоє завдання зробити усе, щоб дівчина не продала хату.

Знову з'явився смерч, дух у нього зайшов і за мить зник. А літня жінка пішла у село. 

 Злата прокинулася об одинадцятій годині дня, пішла у місцевий магазин і купила продуктів, приготувала їсти й поїла, а потім пішла шукати двір Германа. Вона запитала у місцевих жителів, де він живе й вони показали. 

  Дівчина підійшла до двору й постукала у хвіртку, собака, чорний алабай, закритий у клітці, почав гавкати. З городу прийшов чоловік, Злата помітила, що він схожий на Германа: теж високий, підкачаний, у нього таке ж густе й темне волосся, тільки трохи сиве де - не - де і трохи є зморшки. Його очі такі ж карі й упевнено дивляться на світ. Злата припустила, що він батько її одногрупника.

- Добрий день, дівчино. Ви до кого?

- Добрий день. А тут живе Левченко Герман?

 - Так, я зараз його покличу.

Чоловік повернувся на город, Герман якраз поле бур'яни біля помідорів, а мама хлопця робить те ж саме біля капусти. Мама і син мало схожі: жінка білявка середньої статури, її волосся середньої довжини, у неї блакитні очі. Герман на неї схожий тільки формою брів та носа.

- Синок, до тебе прийшла симпатична чорнява дівчина.

- А хто вона? Я її знаю?

- Злата, онука покійної Олени Ліснихи. 

- Я піду поговорю з нею.

- Германе, пам'ятай, що тобі Марія Дмитрівна говорила.

Жінка подивилася на сина довгим поглядом, тільки коли він ствердно кивнув, вона повернулася до роботи. 

Злата привітно посміхнулася, коли побачила одногрупника й привіталася з ним.

- Я б хотіла попросити тебе про допомогу: хочу продати хату й двір. Ти можеш допомогти мені навести лад?

- У нас вдома багато роботи, тому я не можу.

- А ти знаєш, кого я можу найняти?

- Ні, не знаю.

Хлопець швидко повернувся й пішов, а потім обернувся й сказав:

- Не продавай хату, це погана ідея.

- Але чому?!

Нічого не відповівши, Герман повернувся на город. 

- Дивний він якийсь. Дурману нанюхався чи голову на сонці напік? Треба щось на голову одягати, - сказала собі під ніс Злата і засмучена пішла назад до двору бабусі й почала самостійно наводити лад, в першу чергу вона почала прибирати в хаті.