1

Із автобуса біля зупинки в селі Мале Вишневе вийшло троє людей, чоловік і жінка середнього віку та молода дівчина. Пара узялася за руки та іде вулицею, а за ними йде дівчина. Вона струнка, висока, її довге пряме волосся каштанового кольору, у неї карі очі. Одягнена дівчина у сукню рожевого кольору, воно до колін, взута у тілесного кольору туфлі на платформі, на голову вона одягла капелюх, а на очі сонцезахисні окуляри. 

Пара зайшла у двір, а дівчині треба йти аж до краю села, бо на околиці, біля лісу знаходиться хата її покійної бабусі. Дівчина планує привести хату й двір до ладу й продати.

- Доброго ранку, дівчино. А до кого ви приїхали?

- І вам доброго ранку, Маріє Дмитрівно. Це ж я Злата, онука покійної Олени Темній. 

- А я й не впізнала тебе, ти так виросла. Це тобі скільки років зараз?

- Вісімнадцять, я приїхала, бо отримала хату в спадок.

- І що ти будеш робити з хатою й двором?

- Приведу до ладу й продам.

Марія Дмитрівна несхвально покачала головою. 

- Дівчинко, краще не продавай хату.

- Ви так кажете, бо дружили з бабусею. 

- А це не єдина причина моєї незгоди.

- А яка ще може бути причина?

- Скоро сама все зрозумієш.

Злата подумала, що, можливо, бабуся казала, що не хотіла б, щоб її хату продали, але тепер Злата власниця майна і їй вирішувати, що з ним робити.

- Я уже піду, треба все оглянути, почати приводити до ладу, бо я ж не буду в селі все життя, осінню треба бути вже у місті, бо ж навчання буде.

Злата навчається на журналіста, закінчила перший курс.

Дівчина продовжила свій шлях, а Марія Дмитрівна прошепотіла:

- Я зроблю усе, щоб онука Оленки не продала будинок.

Після цього літня жінка зайшла у двір, зачинила хвіртку і тепер чекає ночі з нетерпінням. 

 Злата прийшла до двору, зайшла й зрозуміла, що роботи тут на все літо. Вона подумала кого можна покликати на поміч. Мама й тато зараз у відпустці й поїхали на море, бабуся Лідія й дідусь Іван, по маминій лінії в село нізащо не приїдуть, вони виросли у місті й у них навіть дачі ніколи не було. Та й перед від'їздом Злати в село вони ясно натякнули, що їх не треба кликати. У подруг свої турботи або відпочивають. Виходить, що справлятися з цим треба самотужки. І раптом дівчина згадала, що у цьому селі живе її одногрупник Левченко Герман. Може, він допоможе? Сподіваючися на це, Злата зайшла у хату. Спочатку вона поїла те, що взяла із собою з міста, потім нагріла води й помилася. На щастя, є пробита скважина й проведена в хату, отже, витягувати воду не прирібно. Після цього вона постелила й лягла спати, довго крутилася з боку на бік, але, нарешті, заснула.