2. Сім'я

На вулиці співали птахи та сонце починало прокидатися, та повільно проміння потрапляло через вікна у кімнату Елізабет. Дівчина потягнулася та розуміла, що довго ще не поспить. Тут у кімнату збіглися три слуги, вони не мінялися остатні десять років. Адже за весь цей час уже встигли вивчити дівчину і їй це подобалося. Підлога уже не була скрипуча як колись. Тоді дівчина повільно спустила свої голі ноги на холодну коричневу підлогу. Глянула на ніжно персикові стіни, а все ніби залишилося таким самим, як колись. Тут молодій дівчині припіднесли халат який був до землі. Вона сіла за свій туалетний столик і почали заплітати її пряме та довге  аж до талії волосся.  
-Клариса, можеш мені сьогодні заплети щось зібране зверху і добавити трішки блискіток. -слуга погодилася та почала ніжно розчісувати розпитувала, як сьогодні дівчина спала і чи не мучили її кошмари. Дівчина просто промовчала на це. Після чого показала правою рукою на шафу і мовила: 
-Нора, підготуй будь ласка темно синє плаття. Я не хочу світлих кольорів сьогодні. -Інша слуга в цей час прибирала її кімнату. Сьогодні попереду дівчину чекала спільний сніданок зі своєю сім’єю. Коли Елізабет уже зібралася вона наостанок глянула у велике дзеркало, яке стояло біля її ліжка. Покрутилася трішки. Плаття гарно підкреслювало фігуру дівчини, воно здавалося досить легеньким. Синє плаття  мало відкриті руки і шлейф позаду. Трималося воно на плечах. До талії досить обтягувало а на талії був пояс тонкий з дорогоцінного каміння. Після талії було чим нижче тим пишніше. Туфлі дівчина одягнула білі прикрашені дорогоцінним білим камінням як і на сукні.  
Елізабет повільно підійшла до дверей і слуги відкрили двері. Після чого дівчина направилася до столової по мармурній підлозі де був чутний кожен її крок на невеликих каблуках. Перед столової також слуги відкрили величезні двері де по середині стояв золотий стіл та 4 крісла. Мама та тато сиділи по кінцях далеко один від одного по середині з лівої сторони сидів брат а зі сторони де було потрібно сісти спиною до вікна було вільне місце. Елізабет підійшла їй відсунули крісло та вона присіла. На її тарілці уже стояв якцсь салат був апельсиновий сік. Також на столі стояло баг7ато всього смачного, але поки вона не з’їсть салат не могла нічого брати. Тоді мама яка сиділа ближче до виходу сказала: 
-Елізабет, ти запізнилася на 2 хвилини, люди такого статусу як ти не мають запізнюватися. - обурено але спокійно говорила мама. 
-Такого статусу, як я?- перепитала дівчина. Тоді батько перебив їхню розмову. 
-Стіл це не те місце де ви можете сваритися чи говорити. Ви би краще пораділи, сьогодні Лей вперше відвідає замок короля. Якщо все пройде добре ми назад зможемо повернути довіру короля.  
-Тато! –крикнула Елізабет та піднялася. На неї усі так подивилися, що вона не розуміла, що тут не так та хотіла сісти назад, щоб поїсти. Проте її батько заборонив це робити 
-Ти знаєш покарання! Сьогодні ти не їсиш з нами!- після цих слів він повитирав салфеткою мвоє обличчя став і вийшов. А слуги почали забирати усе зі столів. Лише десятирічний лей встиг вхопити булочку з маком та з’їсти її.

Після чого Елізабет пішла у сад на задньому подвір’ї де було озеро. Біля нього тепер посадили вишню, яка гарно розросталася. Саме на цьому місці поховали її брата і на його могилі посадили вишню. Вона стояла дивилася на дерево а вітер роздував її шлейф який був надзвичайно красивим та напівпрозорим. Тоді дівчина закрила очі і вирішила понюхати вишню. Після чого роззулася і поставила взуття поряд щоб краще відчути цю погоду. Вона стояла так декілька хвилин поки не підійшов до неї якийсь хлопець також у синьому костюмі. Та заговорив з нею поки вона мала закриті очі.  
-Це ваше взуття панно? – запитав він показуючи пальцем на білі туфлі які стояли поряд. Дівчина привідкрила очі глянула, після чого знову їх закрила та відповіла: 
-Так, а ви хотіли їх собі забрати?- спокійно запитала вона. Та тримала руки позаду тримаючись одна за одну.  
- Ахаха, а у вас хороше почуття гумору, та я за все життя не зможу купити собі такі. Чи не міг я попросити вас покликати містера Лея та містера Ватінсона? 
-Нажаль ні. Я не буду бігати вам по них- уже роздратовано відповіла дівчина уже дивлячись на хлопця, який стояв праворуч.  
-Я чув, що ви зверхня з самого дитинства, але не думав, що настільки. Вибачте міс …. Як вас звуть?. 
-Вам просто не пощастило зустріти мене саме зараз. Я просто годна, а коли я голодна я завжди така. І як ви могли чути щось про мене не знаючи мого імені? –з певною усмішкою сказала дівчина. 
-Вибачте, мені уже потрібно бігти і доставити до короля гостей. Можливо нам варто познайомитися краще? Наприклад за вечерею у парку? Чи ви вважаєте, що ми не одного рівня з вами? Я чекатиму вас в центральному парку о 19, вдягніться по скромніше якщо все-таки прийдете. -Сказав хлопець та кинув дівчині в руки яблуко та побіг. 
Після того дівчина довго роздивлялася на яблуко і думала чи піти. Проте коли хотіла взутися побачила, що однієї туфельки не хватає. Чомусь вона зразу подумала про того дивакуватого хлопця. Побігла до дверей та побачила як він серед охорони подивився назад та усміхнувся показуюся на невеличку коричневу шкіряну сумку, та поїхав.