1. У кожного з нас – свій власний Час

Це було, коли Елізабет було всього 9 років. Цей день назавжди залишиться в пам'яті її сім'ї. В цей прекрасний і одночасно жахливий день маленька дівчинка втратила одразу двох людей. 

Елізабет просиналася щоранку від стуку у двері і легенькрго звуку дзвінка. Щойно світало та в маленької дівчинки уже починалася підготовка до цього дня, який щойно чекав її попереду. Ще було темно, та холодно, та в кімнату по скрипучій підлозі зайшли три прислуги. Одна допомагала омиватися, друга годувала, третя підбирала сукні та заплітила біле як сніг волосся. Елізабет ніколи не знала імена цих жінок, та вважала, що їй і не потрібно. Адже як тільки хтось щось зробить не так їх одразу звільнять. Коли дівчинку одягнули у прекрасне ніжно рожеве плаття, що здавалося ніяк не підходило до їх зелених очей її почали заплітати. А за той час прибирали у кімнаті. Підготовка панни займала настільки довго, що сонце встигало уже повністю вийти і засвітити своїми промінням прямо у похмуру кімнату. 

Після всіх процедур у кімнату зайшов старший брат дівчини, якого звали Джейк. Йому було 16 проте він уже виглядав досить мужньо. Він був найкращим і можливо навіть єдиним другом Елізабет. Хоча у дівчини був ще один брат про те йому було всього пару місяців. 

Елізабет підбігла до брата та обняла його. Сьогодні він виглядав, як ніколи гарно. Адже це був його день народження. Сьогодні мали зібратися усі поважні гості, адже їх тато був головним командуючим війська у короля а також один із наближених до нього людей. Тому казали, що сам король хотів завітати на свято. Після цього усміхнена дівчина промовила 

-Ти сьогодні надзвичайно гарний братику! Тебе буде вітати навіть король. Сьогодні тобі 17, я така щаслива за тебе. 

Джейк погладив дівчину по голові та присів біля неї і дивлячись прямо в очі їй промовив:

-Ти найдорожча, що у мене є ніякий подарунок буде не до порівняння з тобою. Я захичатиму тебе завжди, до кінця свого життя. Цей день я думаю ми ніколи не забудемо сестричко. 

Хлопець тоді ще не знав наскільки він виявиться правий....

Брат взяв сестру за руку то вони повільно пішли у сад де уже готувалися столи і всі прикраси до свята. Брат в темно синьому костюмі виглядав прекрасно. Та і пишне плаття на довгий рукав дівчини виглядало не дешевим. Мама майже весь час провелела час з братиком маленьким у домі. Вони його назвали Лей але бачили дуже рідко адже в перші місяці йому потрібен спокій як і мамі. 

Згодом почали приходити гості і збудинку вийшов батько у червоній військовій формі королівства. Вона виглядала дуже престижно. Усі дарували прекрасні подарунки а слуги відносили їх у кімнату Джейка. Батько знайомився усіх міністрів і гостей з братом, адже вважалося що саме він буде його наступником. Всі танцювали веселилися і пили. На вулиці уже запалили лампи щоб було краще видно та продовжували вечір. Після чого прийшов король зі своїм 11 річним сином. Дівчатам не дозволяли бути при таких розмовах і зустрічах тому Елізабет відправили на заднє подвір'я до ставка. Вона сиділа і водила рукою по воді у роздумами що там такого важливого. Проте роздуми дівчинки неочікувано перервали. До неї прийшов якийсь хлопець та сів біля неї.

-Мене ще також не пускають на такі розмови. Кажуть я ще малий....

Дівчинка тільки усміхнулась незнайомцеві. Вона сиділа далі мовчки. Тоді хлопчик продовжив розмову :

-Як тебе звати? Мене наприклад .....

-А мене Елізабет.

Далі дівчинка не пам'ятала що було. Все ніби як в тумані. Останє, що вкарбувалося в її пам'яті як вона тримає перламутрову розу, стебло якої зі срібла. І хлопчик кудись побіг. За певний час на заднє подвір'я прибігає її брат який був дуже стурбований. Та запитав чи дівчинка не бачила коштовностей. Проте Елізабет запевнила його що на подвір'ї нікого не було. Та Джейк побачив біля неї перламутруву розу. Він подумав що це вона її вкрала і сестра не хотіла її віддавати. Тоді брат запевнив її що з нею все буде добре і вона не постраждає, тому їй не має за, що переживати. Брат взяв розу і побіг, сестра побігла за ним. Вонс побачила короля та хахоіалася за стіною так щоб все бачити. Вона почула як брат віддав розу королю. Той його запитав 

-Де ти її знайшов? 

-Вибачте ваша величносте, але це я її взяв у вас. 

Після цього король кинув розу зі злісьі в хлопця і в того зі щоки потекла кров яка повільно скапувала на костюм. 

-Син такої людини крадій? Я розчарований. Я думаю наречена Каміла вам точно не підходить. Вам ніколи Джейк не стати таким як ваш батько. 

Після цих слів король пішов і всі гості за ним також. Як тільки на подвір'ї настала тишина батько зайшов до будинка і виніс спеціальну дошку для покарань. Він прив'язав руки зверху які тримали би брата. Та почав його бити по спині і по грудях. Спочатку брат стримував крик та з кожним разом це було важче. Усі крім мати дивилися на цей жах. Елізабет пробувала заступитися за брата та Джейк кричав їй замовчати і йти у свою кімнату. Дівчині було дуже страшно зо брата адже він уже стікає кров'ю. На крики молодого хлопця вибігла мама. Вона почала плакати та благала батька зупинитися. Проте він продовжував бити палкою по спині а потім і ногах.

Батько весь цей час кричав, що він розчарований, що у нього могла бути найкраща наречена і що його син крадій.

 Останній раз коли коли він вдарив брат кашляв кров'ю. Тоді батько наказав привести лікаря. Одна зі слуг побігла відв'язувати хлопця та сказала 

-Здається він мертвий. -це була фатальна помилка адже після того, мати не витримала та впала прямо на подвір'ї. І не приходила до тями до приходу лікаря. Коли уже прийшов лікар то уже брат був мертвий. Елізабет дуже довго плакала, та бачила розу яка лежала вся в крові. Вона взяла обнімала їх та не могла заспоклїтися. Її силою заносили до хати коли накривали її брата. 

Ось так цей день став прекрасним та жахливим одночас. Елізабет поставила собі за мету найти того хлопця, що вкрав розу у короля та помститися адже через це померло дві дорогі для неї людини найкращий друг та брат.