~29~

Сайрус Ерке

Вибачитися перед Мірабель було вище сил Сайруса, але це стало його метою. Як би там не було, але вона його дружина і постраждала через нього.
Але чоловік сам від себе не очікував, що запропонує дівчині розпочати все спочатку. А все вирішила єдина фраза, сказана нею.
— Якби не указ Імператора, я б ніколи не вийшла за тебе заміж!
— Невже я тобі настільки гидкий? - від її слів, чомусь кольнуло болем у його серці.
— Справа не в цьому. Просто я, хочу стати мамою, і не переживати, що одного разу, у суперниці все ж таки вийде мене вбити! - і по її щоці покотилася сльоза, яку дівчина поспішила змахнути. 
— Вибач мені! Я зробив стільки помилок з дня нашого весілля, і якщо ти дозволиш... якщо погодишся... Почати все спочатку!
Мірабель не відповіла, і радість сколихнулася в душі Сайруса. Адже якщо вона не відмовилася одразу, значить він має шанс?
А коли після вечері він сам вирішив віднести дружину в її покої, але вона захотіла вийти в сад, він не роздумуючи виконав її прохання, тихо радіючи, що зможе провести з нею ще якийсь час.
У саду, Сайрус хотів віднести Мірабель до альтанки, але вона відмовилася, пояснивши це тим, що з альтанки не видно заходу сонця.
І це справді було так.
Усадивши дружину на лавку біля фонтану, він сів поруч із нею.
— Завжди любила дивитися на захід і схід сонця! Це так чарівно! - не відриваючи погляду від обрію, натхненно сказала дівчина.
Сайрус раніше ніколи не звертав уваги на заходи і сходи, і тепер для нього відкрився вигляд, який був для нього в новинку, але після слів дружини, він перевів погляд на неї і застиг.
"Чому раніше я не помічав, наскільки вона прекрасна? Вона радіє таким простим і неважливим дрібницям, як захід сонця та полуничне морозиво. Вона ввічлива зі слугами, копається в землі, пересаджуючи мої трави, не боючись зламати ніготь або забруднити руки."
Мірабель схилила голову на плече Сайруса, і в нього промайнула дивна думка, що так правильно, що так і має бути.
Чомусь саме поруч із Мірабель, Сайрус відчував себе спокійно.
А коли останній промінь сонця зник за обрієм, йому раптом захотілося продовжити цей вечір. Продовжити почуття счастья та спокою.
Тому, підхопивши дружину на руки, він попрямував у бік озера. Прогулянка човном, повинна неодмінно їй сподобатися.
— Сайрусе, куди ти мене... — хотіла запитати Мірабель, але перевела погляд на озеро і: — Ні! Ні! Сайрусе, будь ласка! Не треба! Благаю, не роби цього! - і почала вириватися з рук чоловіка.
Сайрус різко зупинився і опустився на коліна, так як мало не впустив дівчину, яка виривалася з усих сил.
— Що трапилося? - здивовано спитав він, спостерігаючи як очі дружини наповнюються сльозами, і в них відображається панічний жах.
— Я… Я… Боюся води… — прошепотіла Мірабель.
Який він осел! Вона ж у дитинстві мало не потонула. А він молодець! Адже міг і здогадатися, що та трагедія, залишила в душі дівчини слід.
— Вибач. Я не подумав. Тільки не плач. Якщо хочеш, я віднесу тебе до покоїв.
— Ні... — дівчина раптом притулилася до його грудей і прошепотіла. — Давай трохи посидимо в саду.
Її слова, наче розпрямили стиснуту пружину всередині чоловіка, і він з полегшенням видихнув:
— Як скажеш!
Вони ще годину сиділи в саду, спостерігаючи як на небосхилі з'являються перші зірки і сходять два місяці.
Вони майже не розмовляли, але голова дівчини на його плечі дарувала спокій і умиротворення.
І Сайрус ловив кожну посмішку на обличчі дружини. Кожен її жест, поворот голови чи просто зітхання.
Чому він раніше не помічав, наскільки гарна у неї посмішка? А ці соковиті губи, які так і просять, щоб їх поцілували.
Сайрусу раптом захотілося зробити цей вечір по-справжньому чарівним. Він закликав силу і змахнувши рукою, створив прозорих фіолетових метеликів, які пурхали навколо них, а потім піднімалися в небо, закручуючись у дивовижному танці.
— Дякую Сай! Це так красиво!
Захоплення на обличчі Мірабель стало кращою нагородою цього вечора.