~28~

Мірабель

Надвечір мені вже дозволили підвестися з ліжка. І хоч я все ще була слабка, лежати у ліжку більше не мала сил.
Я повільно пересувалася від ліжка до секретера, який стояв біля однієї зі стін, щоби написати записку Рілю, коли до кімнати зайшов Сайрус.
– Як ти? - запитав він, застигши біля дверей.
— Поки що жива! - відповіла йому, відводячи погляд.
— Мірабель! Пробач мені... Я так винен перед тобою. – щиро прошепотів Князь.
— Так, Сайрусе! Ти дуже винен переді мною!
— Твоя спина... Хто це зробив?
— Вгадай з трьох разів! - із сарказмом відповіла йому. — Або допитай тих, хто був на варті у в'язниці!
— Не можу. Вони мертві.
— Які мертві? - все-таки подивилася я на чоловіка.
— Один перерізав собі горлянку, другий хотів розповісти, але помер від клятви на крові. Хтось постарався сховати сліди.
— А Люпін? Вона ж теж була в темниці! Ти і її відправив до однієї з камер! Вона мала, якщо не бачити, то точно чути!
— Люпін померла задовго до того, як я знайшов тебе.
— Як померла? - добре, що я вже підійшла до секретеру, тому опустилася на стілець від почутого, а не на підлогу.
— Отруєня.
— Маю сумнів, що вона зробила це сама.
— Ти про що?
— Сайрусе, не будь дурнем! Навіть Ґюзель зрозуміла, що Люпін працювала на Арлін!
— Мірабель... - прогарчав Сайрус, але мені було чхати на його почуття.
— Що Мірабель? Це Арлін наказала вартовим висікти мене, а сама в цей час разом зі своєю служницею стояла і дивилася! Сайрусе, мені начхати, що ти відчуваєш до Арліна! До кінця місяця залишилося зовсім нічого, ти зможеш анулювати наш шлюб і одружитися з нею, але досить у всьому звинувачувати мене! Це не я, неодноразово намагалася її вбити, а вона мене! І якби не указ Імператора, я б ніколи не вийшла за тебе заміж!
— Невже я тобі такий гидкий? - на обличчя чоловіка ніби набігла тінь, такий здивований і ніби засмучений, він виглядав у цю мить.
— Справа не в цьому. Просто я знала, що Арлін тебе кохає і ви кілька років були заручені. Я встала між вами. Але я не заслужила на смерть, Сайрусе! Я хочу жити! Хочу кохати і бути коханою. Хочу справжню, міцну родину. Хочу стати мамою, і не переживати, що одного разу, у суперниці все ж таки вийде мене вбити! - відчувши, що по щоці побігла гаряча сльоза, я зло змахнула її, і пропустила той момент, коли чоловік опинився поруч зі мною.
Сайрус опустився навколішки і міцно обійняв мене.
— Вибач мені! Я зробив стільки помилок від дня нашого весілля, і якщо ти дозволиш... якщо погодишся...
— Погоджуся на що?
— Розпочати все з початку! Я знаю, що не можливо забути того, що сталося, але ж можна постаратися все виправити? І я пропоную почати з вечірі.
— З вечері?
Мені не відповіли, але підхопивши на руки, винесли з покоїв, і не відпускали, доки ми не опинилися в їдальні. А тут уже був накритий стіл і обидва мої татусі, сиділи за ним.
— Ну, нарешті! - вигукнув Герцог. — А я вже грішною справою подумав, що мене вирішили залишити сьогодні голодним!
Мене посадили праворуч від себе, якраз напроти батьків, і одразу наповнили мою тарілку всілякими смаколиками. На моє мовчазне запитання відповіли з усмішкою:
— Тобі треба набиратися сил. До того ж, кухар намагався догодити саме тобі, коли готував ці страви.
— Догодити мені? - щиро здивувалася я.
– Так. Чен проговорився, що тобі вже можна їсти, щось окрім бульйону. Ось Стенлі й розстарався, щоб тобі все сподобалося.
— Але ж усі ці страви, мої улюблені!
— Це я винний. - накладаючи у тарілку картопляне пюре, промовивши Барон. — Коли кухар прибіг до мене більший за сніг і почав благати, розповісти, що ти любиш із страв, мені стало його шкода.
— Його хтось залякав? - запитала я очевидне, подивившись у вічі Сайрусу.
— Можу присягнутися, що то не я! - піднявши вгору два пальці, завірив мене Князь.
— Пані, я приготував тут ваш улюблений десерт! Надіюсь вам сподобається! - влетів у їдальню незнайомий мені чоловік і поставивши переді мною креманку з полуничним морозивом.
По білому фартуху та колпакові, я зрозуміла, що це і є Стенлі, наш кухар.
— Дякую вам Стенлі! Хто вам наказав усе це приготувати? - прямо запитала я у чоловіка.
— Що ви, пані? Ніхто не наказував! Я сам! Як тільки дізнався, що вам стало краще... Ви ж жодного разу не викидали жодної страви, що я готував. Завжди все з'їдали і передавали мені дяку. Ось я і вирішив вас побалувати… Вибачте, якщо зробив щось не так!
— Дякую. Я просто не очікувала такого. Все дуже смачно. - зніяковіла я, і потяглася до морозива.
То був шедевр. Вибух смаків. Такого смачного морозива я ще не їла. Була б я зараз одна, то напевно вилизила б всю креманку.
— Умгггг! - протягла я.
— Бачу, що десерт тобі припав до душі. – посміхнувся Сайрус.
— Це було смачно!
А після вечері я піднялася і кивнула Гюзель, щоб вона допомогла мені дістатися до покоїв, але Сайрус випередив служницю і знову підхопив мене на руки.
Але коли мене почали нести сходами на другий поверх, мені раптом розхотілося знову опинитися на самоті у своїх покоях.
— Сайрусе, я хотіла б подихати свіжим повітрям. У саду!
— Добре! - і розвернувшись, мене понесли до саду.