~27~

Мірабель

Я повільно розплющила очі.
Моє чоло, обтирав мокрою ганчіркою, незнайомий чоловік у віці.
— Отямилася, люба! - лагідно спитав він. — От і добре.
— Отямилася? - щось упало і загриміло по підлозі. — Пані! Ви прокинулися! – схопила мене за руку Гюзель.
— Не реви! - сіплим голосом сказала я їй.
— Я не реву!
— От і не реви! Я ще жива.
— Ви так нас налякали, пані!
— Як ти почуваєшся? - запитав чоловік, а я раптом відзначила, що голос його звучить знайомо.
Занадто знайомо.
— Не знаю. - чесно зізналася я, бо інтуїтивно не могла йому збрехати.
— Щось болить?
— Ні.
— От і добре. Гюзель, будь добра, поклич Барона.
— Так, Герцогу. Вже біжу.
— Барона? Батько тут? - здивувалася я, а перед очима встала картина, як мене маленьку тримає на руках молодий чоловік, і це був точно Герцог у молодості. — Тату? Це ти? Я...
— Про що ти дитя?
— Я пам'ятаю... Історія знайомства батьків була моєю улюбленою казкою на ніч!
— Ти пам'ятаєш це? Значить...
— Тату! - і я простягла руку, стираючи сльозу з обличчя чоловіка.
— Мірабель! Дочко! Ти прокинулася! - вихром увірвався в покої, батько.
— Батьку! – тихо прошепотіла я, дивлячись то на Барона, то на Герцога.
— Барон знає, можеш не хвилюватися. - поплескав мене по руці Герцог.
— А Сайрус?
— Ми йому поки що нічого не говорили.
— І не треба. Принаймні поки що.
— Чому? – здивувався батько, який Барон.
— Останнім часом у нас виникло непорозуміння. Коли настане час, я сама йому все розповім.
— Як забажаєш, люба! - по-доброму посміхнувся Герцог. — А зараз випий ліки та відпочинь ще. - і простяг мені чашу з каламутною рідиною.
— Батьку, а де Гюзель?
— Вона за дверима. Зараз покличу.
Мої батьки пішли і ми з Гюзель залишилися самі.
— Князь так хвилювався про вас. Усю минулу ніч, просидів біля вашого ліжка і напував вас відваром.
— Усю ніч?
— Ага. Ви нас усіх так налякали. Князь навіть у гори їздив, щоб привести Герцога, щоб вилікував вас. - щебетала Гюзель.
— То це Сайрус привіз мого... Привіз Герцога? - здивувалася я.
— Так. Він навіть пані Арлін відправив додому. Вона від'їхала вчора.
Від ліків мене почало хилити в сон, і перед тим як заснути, я побачила Сайруса, який схилився наді мною.
Не знаю, можливо, я прийняла бажане за дійсність. А можливо, він справді прийшов.
Але коли прокинулася, поряд був Герцог.
— Тату? А де Сайрус?
— Його терміново викликали до Імператора. Мірабель, нам треба поговорити... Ми з мамою не кидали тебе. Я довгі роки шукав тебе, але не міг знайти. Я розумію, що весь цей час у тебе були батьки, і ти любила їх як рідних...
— Ні. Не було. Не в мене...
— Не в тебе? Як це розуміти? Барон клянеться, що...
— Так і було, але... Тату, Барон знайшов на березі річки не мене... Точніше мене, але не зовсім мене...
— Я не розумію! Що ти хочеш сказати? - здивування застигло на обличчі Герцога.
— У день та годину мого народження, в іншому світі, народилася дівчинка. Ми з нею були схожі як дві краплі води. Коли нам було по року, ми обидві потонули в один день і годину. Так сталося, що ми обмінялися тілами. Я потрапила до її світу, а вона сюди, на Агор. Всі ці роки Барон виховував не мене, а Мирославу. Я повернулася у своє тіло перед весіллям із Сайрусом, коли Мирослава померла, а її душа пішла за межу.
— Тепер зрозуміло, чому я не відчував твоєї присутності у світі.
— Тату! У мене є одне прохання.
— Слухаю.
— Барон не повинен про це дізнатися. Для нього я так і залишусь дочкою, яку він знайшов на березі річки та виростив. Все ж таки, він був хорошим батьком для Мирослави. Я не хочу завдавати йому болю.
— Добре. Як забажаєш, доню! А Сайрус? Коли ти розкажеш йому, що ти моя дочка?
— Не знаю. Не зараз. А може, й ніколи.
— Не вийде.
— Чому?
— Я Герцог Кінгслі.
— Кінгслі? Справжній Імператор Агора?
— Так. І лише наша з тобою кров підтримує захисний артефакт Імперії. Ти, майбутня Імператриця Агора.
— Імператриця? Що це означає?
— Коли я зрікся трону, ми з нинішнім Імператором підписали угоду. Якщо в мене народиться син, то він одружується з дочкою Імператора, а якщо дочка...
— То вийде заміж за принца...
— Так.
— За якого? - серце опустилося в п'яти і забилося там у розпачі.
— За будь-якого.
— У якому сенсі, за будь-якого?
— За того, кого вибереш ти. Угода скріплена клятвою крові. Але я й не сподівався, що коли знайду тебе, ти вже одружишся з дев'ятим принцом. Хоча...
— Що, хоча?
— Ти можеш розлучитися з ним і вийти за іншого.
— Так просто?
— Так. Так просто!
— Але ж цей шлюб влаштував сам Імператор.
— Він не знав, хто ти насправді, інакше не посмів би тебе примушувати.
— Тату! Не кажи поки що Імператору про мене.
— Я не можу.
— Тоді, не кажи бодай хто я. Дай мені час.
— Це я можу.
— Дякую.