~25~

Герцог Кінгслі

— І так, Бароне, ви не хочете визнавати, чому заблокували Дар доньки? І чи ваша це донька? – почав наступати Герцог на Барона.
— Та нічого я не блокував! Це швидше за все зробили Ви, Герцогу! Коли я знайшов Мірабель на березі річки, її дар вже був заблокований! - підскочив Барон на ноги.
— Ви знаєте? - здивувався Герцог і від несподіванки відступив на крок назад.
— Що Міра, Ваша дочка? Не знав, але здогадувався.
— Здогадувалися? Тоді чому не прийшли до мене? Я стільки років шукав її. - ще більше розлютився Герцог.
— Коли я почув, що Герцог Кінгслі розшукує зниклу однорічну дочку, то зрозумів, що це Мірабель. Я одразу відправився до Вашого маєтку, але мені сказали, що ви поїхали і більше не поверталися, а ваша дружина загинула. Я майже рік вас шукав, але так і не зміг знайти. У нас із дружиною не могло бути дітей, тому, коли я вас не знайшов, дружина вмовила залишити Мірабель і ростити її як рідну. Що ми і зробили.
— Ви тому назвали її Мірабель? Бо знали, що це її ім'я?
— Ні. Вона постійно бурмотіла ім'я Мира та показувала на себе. А оскільки я знайшов її першого дня весняного місяця, дружина запропонувала назвати її Мірабель.
— Вона народилася першого дня весняного місяця. Моя дружина сказала, що це знак, тож обрала це ім'я. – зітхнув Герцог на такий збіг.
— Як ви зрозуміли, що це вона?
— Родима пляма на плечі... Така була й у моєї дружини. Особливий знак її роду. Це квітка Аказії. Тільки жінки з цього роду могли готувати отруту та протиотруту з Аказії. А що стосується Дару, то я б ніколи не вчинив так із дочкою!
— Я теж... Цілитель, який її оглядав після того, як я знайшов її, сказав, що це могло бути наслідком її смерті. Адже вона не дихала, коли я її знайшов.
— Я стільки років сподівався, шукав...
— Співчуваю! Після того, як я дізнався, що вашу дружину вбили, а дочка зникла, ми з дружиною вирішили нікому не показувати дитину. Я не зміг вирушити на кордон за наказом Імператора, і потрапив у немилість. Ми з дружиною переїхали на околицю столиці і намагалися не світитися і жити тихим життям. Дружина боялася, що якщо Мірабель справді ваша дочка, то ті, хто вбив вашу дружину, можуть спробувати вбити її знову. Адже не просто так, вона опинилася в річці та втопилася.
— Не думаю, що її хотіли вбити. Найімовірніше, це була випадковість. Я знайшов тіло дружини біля урвища. Вона могла впустити дочку, коли її вбили.
— Ви знаєте, хто то був?
— На жаль ні. Моє розслідування зайшло в глухий кут.
— Можливо, це нічого не означає, але одного разу... Дехто наполегливо намагався побачити нашу дочку. Дружина так злякалася, що попросила посилити охорону маєтку. - раптом згадав Барон, давню подію.
— Хто саме? – насторожився Герцог.
— Графиня Олмі.
— Мати шостого принца?
— Так. І це при тому, що коли ми бували при дворі, вона завжди намагалася принизити мою дружину і в будь-який спосіб зачепити її. Графиня зневажала нас.
— Дивно це. Що ж, треба перевірити Графиню. Бароне!
— Так?
— Сподіваюся, наша розмова лишиться між нами! Поки що не варто нікому говорити, що Мірабель моя дочка.
— Добре, Герцогу! Як скажете...
— А поки-що, я займуся приготуванням витяжки.
— Ви врятуєте Миру?
— Вона моя дочка! Я зроблю все можливе.
І це було правдою. Через стільки років, він нарешті знайшов свою кровиночку, своє дитя, що готовий гори згорнути, заради її порятунку.
Герцог мовчки промовив молитву богам, за такий подарунок.
Хто б міг подумати, що його дочка весь цей час була така близько?