~23~

Мірабель

Бог Долі дав мені час все обміркувати. Мовчки спостерігав за мною і не квапив.
А я все думала, думала.
Щось у цій історії не сходиться, щось насторожує.
— Даруйте, але я нічого не можу зрозуміти.
— Що тебе турбує? – спокійно запитав Бог.
— У книзі, Мірабель випила молоко з присипляючим зіллям, а потім їй встромили ніж у серце. Але Мирослава сказала, що випила вино із соком Мухолівки. І це її вбило. Сік Мухолівки це кислота. Кислота роз'їдає зсередини. Тоді чому, коли я потрапила до її тіла, я не відчула печіння? І якщо вона сама підказала цей варіан Арлін, то чому та, не скористалася цим методом знову?
— А ти розумна! Але... Молоко було, и ти відмовилася пити його. А щодо соку Мухолівки, то після того, як Мирослава переступила межу, я очистив твоє тіло. Арлін, швидше за все, подумала, що інформація про кислоту Мухолівки не точна, і в тебе на неї імунітет.
— Допустимо. Але якщо я була магом до потрапляння в тіло Мирослави, то чому, коли повернулася у своє, магія не повернулася?
— Поки Мирослава блукала в пошуках твого тіла, джерело за запечаталося саме, для збереження. Одного разу воно прокинеться, будь впевнена. Ще питання?
— Так. Вона блукала чотири роки, але потрапила в моє тіло в однорічному віці, хоча мені вже виповнилося п'ять... І якщо Богиня смерті, це все продумала, чому не перемістила душу Мирослави одразу в моє тіло?
— У різних світах час біжить по-різному, але Карміні потрібен був світ, де час іде однаково з Агором, щоб все пройшло за планом. І тут вона припустилася помилки. Як я вже казав, Карміна перестала забирати у своє царство, душі померлих, для зміщення потоків. Цим вона себе послабила, тому що душі роблять її сильнішою, а без них... Останні сили вона витратила на те, щоб ваші душі зустрілися, а потім впала в цілющий сон. На чотири роки. На чотири роки тобі і чотири роки царства мертвих, де у той час перебувала Мирослава. А от Агор завмер, адже в ньому не вистачало однієї живої душі. Коли Карміна прокинулася, вона поспішила все виправити, але час було втрачено. Згадай, якою ти була у вісімнадцять років?
— Хм... Замкненою. Нікому не довіряла. Губилася у прийнятті рішення.
— Саме так. Я спостерігав за тобою всі ці роки, і знаю, якби не було розриву у ці чотири роки, ти була б такою самою, як Мирослава. Не набралася б мудрості та розважливості, і тоді... молоко випила б ти. Я міг втрутитися і сам допомогти Мирославі потрапити в твоє тіло, але тоді, ти б не впоралася з усіма труднощами так стійко. Ви дуже схожі з Мирославою, але ці чотири роки різниці, зробили тебе сміливішою, розумнішою, спритнішою та розважливішою.
— Але ж ви казали, що витратили роки, щоб дізнатися правду?
— Так. Але душу Мирослави я знайшов відразу, і хотів допомогти повернутися в тіло, але її очі... Саме її очі змусили мене замислитись. Душу з іскрою магії, можна впізнати по очах. Вони випромінюють сяйво під колір магії. Але в цієї душі очі були згаслі, тьмяні, наче туманом затягнуті. Такі очі тільки у порожніх душ. Душ, які потрапили до магічно створеного тіла. Душа Мирослави, це частка твоєї душі.
— Але ж на Агорі багато людей, які не володіють магією.
— Це інше. У таких душ очі чисті та променисті. Живі. У Мирослави вони були мертвими. Саме тоді я зрозумів, що істоти Агора не могли померти не просто так, а Карміна не просто так впала в цілющий сон. І що зміщення міжсвітових проходів надто аномальне. Тому я залишив Мирославу у царстві мертвих, а сам почав шукати зачіпки. Шукати справжню душу із Агора. Сподіваюся, я відповів на всі твої запитання? Нам час повертатися.
— Ще одне, можна?
— Запитуй.
— Хто мої справжні батьки?
— Ха-ха-ха! Зухвала дівчина! Якщо я зараз скажу тобі хто вони, то зміню твою долю. А мені це не потрібно. Скоро ти сама про все дізнаєшся. Не варто шукати легких шляхів! Час! - посміхнувся Бог Долі і ляснув у долоні.
Мене знову огорнула в'язка темрява, а потім кудись потягло.