~22~

Мірабель

У в'язкій темряві я бреду немов у желе. Ноги переставляються важко, думки плутаються, але немає болю, ні тривог. Я померла? А це потойбічний світ? Післясмертя?
Але я не відчуваю страху чи хвилювання, ніби всі емоції залишилися там, в іншому житті. І так мені добре, спокійно. Мабуть, можна залишитись тут назавжди.
— Мірабель! - немов крізь товщу води, чую я дівочий голос. — Мірабель, я знаю, що ти мене чуєш! Не мовчи!
— Хто ти? - неохоче, питаю я.
І темрява розступається, опускаючи мене на монолітну світлу підлогу. А попереду видніється дівчина, яка наближається до мене.
Все ближче і ближче. Хто вона?
Я вже можу роздивитися її тонку фігурку, каштанове кучеряве волосся до пояса, світлу усмішку, кирпатий ніс, карі очі...
Мої очі! Моє обличчя!
Це… Це я?
— Ось ми знову і зустрілися. - усміхаюся я собі... ні, вона мені.
— Ти...?
— Мирослава.
— Але я...
— А ти, Мірабель.
— Це зараз я Мірабель. Вибач, що зайняла твоє місце.
— Ти нічого не займала. Це твоє тіло, твій світ, твоє життя. А я... Я мусила померти. Але сталося так, як сталося.
— Якби я не потрапила в аварію, ти могла б зайняти моє тіло. Вибач...
— За що ти вибачаєшся? Завдяки тобі я прожила щасливе життя.
— Завдяки мені? Я не розумію...
— Я розповім тобі одну історію і ти все зрозумієш. Приблизно двадцять років тому, у двох різних світах, в один день і годину, аж до секунди, народилося дві дівчинки. Дві точні копії. Міжсвітові двійники. Близнюки Всесвіту. Таке трапляється раз на мільйон років. Минув рік, і обидві дівчинки падають у воду і тонуть. В один день, в одну годину, в одну хвилину. В енергетичному полі Всесвіту відбувається зміщення, що дозволяє душам цих дівчаток зустрітися. Але стався резонанс і душі потрапили до тіла одне одного. Ці дівчатка, це ми з тобою, Мірабель!
— Ми? Але як таке можливо? Мені двадцять два, а тобі виповнилося вісімнадцять!
— Я ж говорю, стрибок. Зміщення міжсвітових проходів. А ще... Велику роль відіграло те, що ти була магічно обдарованою, а я пустушкою. Тому твоя душа швидко знайшла моє тіло, а ось моя... Моя чотири роки блукала тут, поки Богиня Смерті не звернула на мене увагу. Вона допомогла мені знайти твоє тіло, яке мало вижити. Мірабель, я повинна була померти в тому басейні, але завдяки тобі я прожила нехай і не довге, але щасливе життя. Так, я ніколи не стану дружиною та матір'ю, але я пізнала любов батьків.
— Я тебе розумію, моя... - а чи моя? судячи зі слів Мірабе... Мирослави, це її мати ростила мене. — Твоя мати... Загалом ніяка вона мати!
— Я знаю. Богиня дозволила мені переглянути спогади мого тіла. Мені шкода, що тобі довелося пережити все це...
— Це не твоя провина.
— Так, але якби я не народилася з тобою в один час, ти ніколи б не потрапила в інший світ і не проживала б чуже життя.
— Але як вийшло, що ми знову померли в один день? - так, це питання мене справді хвилює.
— Це моя провина.
— Твоя?
— Напередодні мені наснився сон. Я знайшла печатку у нашому саду, і ця печатка мені наснилася. Уві сні я її активувала, випадково поранившись, і випустила саму Безодню в наш світ. Вона вселилася в Князя, і він став... Він знищив усю Імперію, увесь світ приніс їй в жертву. Через мене загинув увесь Агор. І почуття було таким реальним. А потім прийшов Бог Долі і сказав, що я можу все змінити. Я маю повернути тебе, щоб все виправити.
— Почекай... Перед тим, як я потрапила на Агор, Бог Долі підсунув мені книгу, з історією Князя. Але в ній нічого не говорилося про печатку і Безодню!
— Це тому, що я померла. А якби залишилася жива... Адже отрута не діяла на мене. Я сама підказала Арлін спосіб мене вбити.
— Але ж ти померла від отрути! А у книзі...
— Не зовсім. Є на Агорі така рослина, Мухолівка називається. У його стеблах замість соку знаходиться кислота. Її Арлін і додала у вино.
Мухолівка? Ем... Здається це м'ясоїдна хижа рослина, яка харчується комахами та дрібними гризунами. Але точно не знаю, чи це казка, чи Мухолівка справді існує.
— Як тільки я померла, а моя душа покинула тіло, Всесвіт покликав твою душу назад. Твоя смерть, це наслідок моєї смерті. Але тепер ти повернулася додому і зможеш прожити довге та щасливе життя.
— Я випила отруту з кулона.
— Я знаю. Але підмога скоро прибуде. Тебе врятують. І ще... Він хоче поговорити з тобою.
— Він?
— Бог Долі.
— Зі мною?
— Так, Мірабель! З тобою! - пролунав збоку владний голос і з темряви виступив гарний чоловік.
Настільки гарний, що очец не відірвати.
— Вітаю Вас, Владико Долі! - схилилась у поклоні Мирослава.
— Можете прощатися, твоя година настала.
— Дякую, Владико! - засяяла від щастя Мирослава. — Мірабель! Ще раз дякую тобі за моє життя. Я знаю, що ти зміниш увесь Агор. Не втрачай своє кохання і себе. Прощавай.
— Миро! - але дівчина вже розтанула, наче її й не було. — Миро...
— Не хвилюйся про неї. Вона й так надто довго гостювала тут, а тепер її душа вирушила на переродження.
— Переродження? Це значить, що скоро вона народиться в одному зі світів?
— О! Це не такий швидкий процес. Щоб очиститися від спогадів минулого життя, у неї може піти кілька років, а можливо, і десятиліть. Тільки тоді можливе нове народження. Всі душі намагаються якнайшвидше потрапити на переродження, щоб швидше очиститися. Але Мирославі довелося затриматись тут. Вона мала поговорити з тобою, щоб скинути пута провини. Мені довелося сильно постаратися, щоб Кармін не змогла відчути її в своєму царстві, не прочитати її думки і не підслухати вашу розмову.
— Карміна?
— Богиня смерті. Коли народився Сайрус, від нього відходило три нитки долі. Три дороги, по одній з яких, він мав піти. Один із варіантів, тобі щойно озвучила Мирослава. Але цей варіант мені не підходив. Безодня не визнає світлих Богів. Вона нас знищила б. Тому я обрізав цю нитку. Друга дорога, це та доля Сайруса, яку ти вже знаєш із книги.
— А третя?
— А третя... По третій нитці, Сайрус одружився з тобою.
— Ем...
— У тому, що ти потрапила в чужий світ, винна Карміна. Це вона зіштовхнула вас із Мирославою, коли ви обидві потонули. Ви з різних світів і ваші душі не мали зустрітися. Але Карміна не любить програвати, тож підстрахувалася.
— Підстрахувалася? Про що ви?
— Коли народився Сайрус, ми з нею уклали парі.
— Парі? Це такі у Богів розваги? – мене накрило хвилею обурення.
— Не зовсім. Але коли відсікаєш у людини одну з ниток Долі, на тих, що залишилися, з'являються темні плями, які можуть самі змінити долю людини.
— Але ж ви сказали, що Богиня смерті підстрахувалася. Навіщо це їй?
— Тому, що їй сподобався варіант із Безоднею. Безодня не зачепила б її, а вона, пожинала б плоди. Душі вбитих Безоднею істот, зробили б Карміну всесильною. Вона відволікла мене і відрізала від нитки Сайруса твою волосину. Підговорила свою сестру з іншого світу, створити твою точну копію і в потрібний момент вони вбили вас обох. Але це не спрацювало б, адже в тебе дуже довга лінія життя, тому Карміна перестала забирати душі померлих у своє царство, чим створила зміщення Вселенських потоків. Потім вона звела ваші душі разом та поміняла місцями. Мені довелося витратити не один рік, щоб докопатися до правди. Переломним моментом стало те, що Мирослава не хотіла виходити заміж за Сайруса, та й життя її почало обтяжувати. Вона закликала Карміну, але та не хотіла її забирати, адже Мирослава ще не зірвала печатку.
— Я нічого не розумію! Адже я і могла знайти печатку та активувати її!
— Ні, не могла. Для цього потрібний створений двійник без магії. Перемістити Мирославу на Агор не було можливості через її немагічність, а ось перемістити таку душу цілком можливо. Саме попадання такої душі в тіло мага блокує джерело магії. Але нам пощастило, і Мирослава сама захотіла померти. Тому вона звернулася до мене. Без її бажання піти, ти не повернулася б. Коли її душа перетнула межу, її тіло загинуло і тим самим змусило Всесвіт повернути твою душу у своє тіло.