~17~

Сайрус Ерке

Сайрус разом зі своїми загонами, прочесав усе місто, в пошуках Сігала, або хоч якихось зачіпок, куди він міг подітися. Але результатів не було.
У розпачі він повернувся до гарнізону, разом зі своїми людьми. Інші загони теж повернулися ні з чим.
— Не може людина ось так узяти й пропасти, наче в прірву провалилася, не залишивши жодних слідів! - вирував він.
— Князь, його ніхто не бачив і вдома він не з'являвся! - звітував один із командирів загону. — Ми обійшли всі місця, де він міг бути!
— Значить, треба перевірити ті місця, де він не може бути! - заревів Сайрус.
— Не мене шукайте? - увійшов до кабінету Князя, при гарнізоні Сігал.
— Живий! - Сайрус полегшено впав на стілець. — Де тебе безодня носить? Чому навіть магія не змогла знайти тебе?
— Ну... Я був у відключці! Нарвався на магічний купол, коли стежив за твоєю дружиною.
— Що? Слідкував за Мірабель? - черв'ячок підозр заворушився у грудях. — Що ти маєш на увазі?
— Хіба ти не знаєш, що її викрали? - здивувався Сігал.
— Знаю. Вона вже вдома. Краще розкажи, що сталося з тобою!
Але Сігал не встиг нічого розповісти, по кристалу зв'язку з Сайрусом зв'язався Чен, і сказав, що Арлін стало гірше. Сайрус стиснув кулаки:
— Зараз буду! - відповів він слузі і вимкнув кристал.
— Що трапилося? - з тривогою глянув на нього Сігал.
— Арлін погіршало. Мірабель вночі намагалася її отруїти. Знову.
— Хмм... Іди до неї, а поговорити ми можемо й згодом.
Сайрус наказав привести його коня додому, а сам скористався прямим порталом з гарнізону до особняка. Як шкода, що по місту так не можна. З метою безпеки, Імператор наказав палацовим магам встановити щит над столицею, що не дозволяє вільно переміщатися порталами.
Опинившись в особняку, він насамперед подався до покоїв Арлін. Дівчина була бліда і слабка.
— Пане, у пані Арлін сильні блювоти! - схилилася в поклоні її служниця, Ашан.
— Настоянку, що залишив цілитель, вона випила?
— Так пане! Але ж вона не допомагає! Я попросила покликати цілителя. Він ще не прийшов.
— Добре. Як ти? - спитав він, сідаючи на край ліжка і беручи Арлін за руку.
— Не хвилюйся, я одужаю!
— Так і буде! Обов'язково!
Потім прибув цілитель і злякався, що через свій похилий вік міг переплутати настоянку з блювотним зіллям.
— Пробачте мені, ваша високість, дурня старого! Винен! - впав навколішки старий цілитель, але Сайрус лише кивнув і наказав дати Арлін правильні ліки, та пішов.
Він вийшов на заднє подвір'я, там його знайшов Чен.
— Пане, пані Мірабель, з обіду вас кличе і просить вас поговорити з нею.
— Через неї Арлін зараз страждає, нехай і вона трохи помучається! Може, усвідомить свої помилки! Мені треба повернутися до гарнізону. Тримай мене в курсі, щодо стану Арлін.
— Добре, пане!
Але перед тим, як відкрити портал, Сайрус зауважив, що на ділянці з блювотним коренем не вистачає декілька корінців. Їх вирвали зовсім недавно, бо земля була ще свіжою.
Хмм... Чи могла Арлін спеціально скористатися блювотним коренем, щоб погіршити свій стан? Маячня! Навіщо це їй?
Тоді хто міг їх вирвати? Мірабель та її служниця у в'язниці. Хоча... Адже є ще одна служниця. Гюзель!
— Чене! Ти бачив Ґюзель?
— Ні, пане! Її немає в особняку з учорашнього дня. А що?
— Та так нічого.
З не дуже радісними думками, Сайрус все ж таки увійшов до порталу.
— Повернувся? Швидко ти! Як Арлін? - підскочив із-за столу, вечерявший Сігал.
— У неї цілитель. Чен покличе мене, якщо їй стане гірше. А тепер кажи, що з тобою трапилося.
І Сігал розповів, як попрощавшись з Емре, він вирушив додому, але побачив віз, у якому везли дівчину з мішком на голові. По шлюбному браслету на її руці він зрозумів, що це Мірабель. Вирушив слідом.
Віз приїхав на околицю міста і дівчину внесли до занедбаної хатини, двоє невідомих у масках. Потім вони пішли, а Сігал вирішив пробратися в хатину, але невидима перешкода на його шляху, сильно його приклала і він відлетівши на кілька метрів, упав і вдарився головою об найближче дерево. Вирубився. А отямився, коли сонце нового дня вже котилося до горизонту.
— Щит так і стоїть. Я не зміг його пробити.
— Чи зможеш показати де це? Можливо, в мене вийде.
І вони рушили до хатини, прихопивши з собою невеликий загін солдатів. На всякий випадок.
Щит був на місці, але слідів перебування когось стороннього, не було.
Сайрус довго порався з плетінням щита, але все ж таки зміг його зруйнувати.
У хатині виявились з дюжину мертвих отруйних змій. Майже всі були вбиті ударною хвилею, і лише одна була з розчавленою головою. Точніше, голови майже не було. А поруч валявся уламок дошки і судячи з речовини та крові на ній, вона стала причиною загибелі цієї змії.
Але не це привернуло увагу Сайруса, а крапельки крові на підлозі та зміїне ікло в крові.
— Теріон! Перевір, чия кров на підлозі та на цьому! - наказав він одному з солдатів, який володіє рідкісним даром по скануванню магічним поглядом кров, і кивнув на зміїний зуб.
Хлопець провів рукою над зубом і над підлогою, його очі засвітилися червоним і він відповів:
— Людська. Свіжа. Жіноча. Здається змія встигла вкусити жінку перед тим, як її вбили.
Сайрус зблід. Як він міг бути таким сліпим? Мірабель не просто постраждала, вона зараз може вмирати, а він... Він відправив її до в'язниці, подумати над своїми помилками та поведінкою. Ідіот!
Сайрус схопив коня одного із солдатів і не сказавши жодного слова, рвонув до особняка.
Аби тільки встигнути! Аби тільки встигнути!
Але коли він влетів у в'язницю під своїм особняком, то побачив дружину, яка сидить на стільці до нього спиною, і дивиться в віконце під стелею. Жива і нічого з нею не сталося.
— Я дивлюся, у тебе і на зміїну отруту імунітет! А я хвилювався, коли дізнався, що тебе вкусила змія.
Але Мірабель сиділа нерухомо і не відреагувала на його слова.
— Ти мене чуєш, Мірабель? Ти ж так хотіла поговорити зі мною, то чому ж зараз мовчиш?
Тиша.
У напівтемряві камери Сайрус раптом помітив, що світлий халат Мірабель, зі спини просочений чимось темним, схожим на кров. А потім дівчина просто впала на підлогу.
— Мірабель! Варта! Варта, негайно відкрийте! - крикнув Сайрус стражникові, який вбіг на його крик.