~13~

Сайрус Ерке

Я повернувся додому майже опівночі. На подвір'ї мене чекали стривожені служниці Арлін та Мірабель. Щоправда, Ґюзель не було ніде видно.
— Пане! - кинулися вони навколішки переді мною. — Мою пані викрали! - голосили вони в один голос.
— Що? Як викрали? Хто? Обох одразу? - не зрозумів я їхніх всхлипів, а вони разом кивнули на запитання.
— Мою пані тримають у північній вежі міста! - схлипнула Люпин.
— Мою пані відвезли до південної вежі! – вторила їй Ашан.
— Вони вимагають листи, які ви отримали вчора! – це Люпин.
— Але врятувати ви зможете лише одну з них! І час до першої години ночі. – це Ашан.
— Пане, часу майже не лишилося. Поспішайте! - підняла на мене заплакані очі Люпин. — Ви зможете врятувати лише одну з них!
— Князю, ви ж врятуєте, мою пані? Правда? - схлипнула Ашан.
Я кинувся до кабінету, по дорозі кликаючи Чена і намагаючись викликати по маг-зв'язку Сігала і Емре. Але вони не відповідали. Невже й з ними щось трапилося? Але дві години тому вони вирушили додому. Сплять? Ну я їм влаштую завтра...
Відкривши ящик столу, запечатаний магією, я не виявив листів.
— Чеєєєн! - заревів я, не вірячи своїм очам.
— Так пане!
— Де листи?
— Ви їх поклали до верхньої скриньки.
— Їх тут нема! - карбуючи кожне слово, я дивився слузі в очі.
— Як немає? Ви при мені їх туди вчора поклали та запечатали ящик магією!
— І без тебе це знаю! Але їх нема! Хто входив сьогодні до мого кабінету?
— Що ви пан? І миша поряд не пробігала! Може портал?
— Виключено! Захист би не пропустив. Охорона! - покликав я двох стражників, які охороняли мій кабінет.
— Так, ваша високосте, дев'ятий принц! - схилилися двоє чоловіків у поклоні.
— Хто входив до мого кабінету?
— Ніхто, ваша високість! – в один голос відповіли стражники.
— Ви впевнені?
— Так точно, ваша високість, впевнені!
— Дивно!
Дуже дивно все це. Я провів рукою над ящиком, де лежали листи. Легке втручання невідомої мені магії. Я ще такого не бачив. Кому може належати така магія?
Я дістав з іншого ящика артефакт, який знімає зліпок аури, але він не відреагував. Дивно. Збоїть чи вийшов із ладу? Чи просто не може вловити чужої аури?
Я глянув на годинник. Часу майже не лишилося. Мені терміново треба повернути ці листи, щоб урятувати...
Кого?
Кого із двох дівчат мені рятувати?
Звичайно, я мушу врятувати дружину, але всі знають чим продиктований наш шлюб і що я нічого до неї не відчуваю. Але ж вона моя дружина.
Арлін? Вона дочка другого радника, і він мені не простить, якщо через мене постраждає його єдина дочка. Та й знайомі з Арліном ми з дитинства, і якби не дивний указ Імператора, можливо зараз готувалися б до нашого весілля.
Потрібно щось вирішити. Один я не встигну врятувати обох, а ці бовдури не відгукуються! Друзі називається! От де їх носить, коли вони так потрібні?
Я створив заклинанням, схожі листи на ті, котрі вчора отримав. Ясна річ, що тільки конверти, але це має спрацювати як маневр, що відволікає.
— Чене, бери цих двох і вирушай у північну вежу. І ось! Візьми це! – я простяг йому конверти.
— Слухаюсь, пане! А ви?
— Я вирушу до південної вежі.
— Але... - хотів було щось сказати Чен.
— Не думаю, що моя дружина у небезпеці. Вся столиця знає, що я не радий цьому шлюбу, але проти Імператорського указу не попреш. А от Арлін може справді опинитися в небезпеці.
— Звичайно, адже вся столиця знає про ваше ставлення до неї! - якось із сарказмом простяг Чен.
Я лише скривився. Вискочивши на подвір'я, наказав відправити карету до південної вежі, а сам заскочив на коня, не гаючи часу, засунувши такі ж конверти, як і в Чена, за пазуху.
Спочатку потрібно врятувати дівчат, а потім розберуся із зникненням листів.
Біля південної вежі все було тихо. Лише крик Арлін із найвищої кімнати, порушував нічну тишу.
— Випустіть мене! Ви не маєте права мене тут тримати!
Я огорнув себе щитом і вирушив у вежу, але так нікого й не зустрів дорогою. Але ось біля самої кімнати виявився голем. Величезний такий. З мечем та артефактом проти магії.
— Листи! - якимось ведмежим голосом пробасив голем.
Я витяг конверти і передав йому, він узяв і розчинився у просторі.
І все? Так просто?
Відчинивши двері, я побачив Арлін. Її зачіска була розпатлана, але загалом дівчина не постраждала.
— Сай! - вона кинулася в мої обійми.
Ми вийшли надвір, коли під'їхала карета. Я встиг підсадити в неї Арлін, коли раптово почалася злива.
Сподіваюся Чен врятував Мірабель і вони сховалися десь від дощу, адже від особняка до північної вежі, на пів години довше їхати ніж до південної.