~12~

Мірабель

Через пів години, Князь влетів у покої і схопив мене за горло, витяг із-за столу, а на Гюзель крикнув, щоб вона пішла геть.
— Що ти собі дозволяєш? - знову запитав він те саме. — Як ти посміла підняти руку на Арлін? Вона дочка другого радника!
— А я твоя дружина! - прохрипіла я, повітря в легенях ставало все менше і менше. — Але я її не била! Хоча, варто було б...
— Що? - хватка ослабла і я мішком впала на підлогу.
— Не била я її! – прошепотіла я. — Арлін та її служниця, принижували мене і ображали, але я й пальцем її не чіпала. До того ж, я правша.
— І що, що ти правша? – не зрозумів мене чоловік.
— А то! Якби я справді вдарила б Арлін, то слід від ляпаса був би в неї на лівій щоці. Сайрус, вона сама себе вдарила! Напевно, побачила тебе.
— Арлін не така!
— Не така? А яка? Чому ти настільки сліпий, що не помічаєш очевидного? Я твоя дружина, а не вона! Ти маєш бути на моїй стороні!
— Ти просто намагаєшся обмовити Арлін! Але я не розумію, навіщо. Що вона зробила такого, що ти не можеш її пробачити?
— Що? Ти зараз знущаєшся з мене? Ще раз повторюся, я не чіпала Арлін. Ніколи!
— Я забороняю тобі виходити із покоїв. Посидь під замком пару днів і подумай над своєю поведінкою.
— Що? - вигукнула я, але за Князем вже зачинилися двері.
Як можна бути настільки сліпим? Арлін просто маніпулює ним.
Я зітхнула і підвелася, а потім дістала щоденник Мірабель. З першого дня, як я опинилась у її тілі, я записала в нього все, що пам'ятала із сюжету книги.
Я перегорнула сторінки і знайшла запис про те, що має відбутися в найближчі два дні. Князь отримає листування міністра оборони із якимось Сюй Сіном. Докази майбутньої змови проти Імператора.
І в ці ж два дні, Арлін викрадуть і вимагатимуть від Князя це листування як викуп.
Але тільки, щось підказує мені, що Арлін причетна до цього всього.
Що ж мені робити? Я маю перешкодити її викраденню. Якщо Князь віддасть листи, то не зможе запобігти повстанню. Імператор не повірить йому на слово, і це стане початком його шляху до загибелі. Адже в книзі, Сайрус шукатиме нові докази зради і потрапить у ще більшу пастку, ніж знайдена Імператорська печатка у його будинку.
Я маю щось придумати.
І я вигадала. Щоправда на це пішло аж два дні. Але мені дозволили виходити з покоїв.
— Пані, я не розумію! - стривожено бурмотіла Гюзель, дивлячись як я, відкривши перед собою книгу з побутової магії (нею ж мені й принесену), читаю заклинання над посланням Рілю. Записка перетворилася на метелика і змахнувши прозорими крилами, розтанула в повітрі.
Оце диво! Справжня магія! Як шкода, що на більше, це тіло не здатне. У Мірабелі з дитинства закриті магічні канали.
Звідки я знаю? Та з того самого щоденника. У неї, звичайно, були сплески, але силу треба було збирати кілька днів. От і я назбирала, і як і підозрювала, відправлення магічного послання, висмоктало з мене всі сили. Шкода, звичайно.
— Що не зрозумілого, Гюзель? Ти проведеш Ріля в особняк і допоможеш йому проникнути у кабінет Князя. Листування не повинно потрапити до рук зрадників.
— Але, пані, звідки ви все це знаєте? - дивувалася вона.
— Сон наснився. Іди.
— А як же ви?
— Я простежу за Арлін і заваджу її викрасти.
— А може, не варто? Хай викрадають! Позбавимося цієї настирливої ​​панночки.
— Ні, Гюзель! Інакше з Князя вимагатимуть листування, а це важливі докази. Не можна допустити, щоб вони потрапили не в ті руки. Це шанс довести, що змова проти Імператора не вигадка. Іди. Не можна гаяти час.
— Добре, пані! - схилилася Гюзель у поклоні і пішла виконувати мою вказівку.
А я переодяглася в темно-синю сукню, і відправилася стежити за Арлін.
І вчасно. Вона та її служниця, крадькома покинули покої, виділені Арлін, і пройшли через ворота. Дивно, що охорона відсутня.
Я пішла за ними.
— Пані, що ви тут робите? - пролунало за моєю спиною і я підстрибнула від несподіванки.
— Люпін? А ти що робиш у такий час на вулиці? - я глянула на хмари, що сховали місяць.
— Я побачила, як ви вийшли за ворота і вирушила за вами.
— Гаразд. Тільки тихо.
— Ви стежите за пані Арлін?
— Я ж сказала, тихо! Мовчи.
Люпін кивнула головою і ми вирушили за Арлін. Завернувши за ріг, вона та її служниця, зникли з виду і я прискорила крок. Але коли ми з Люпін завернули за той самий ріг, то побачили, як до ший Арлін та Ашан приставляють мечі. За мить і я відчула холод металу на своїй шиї.
— Ти і ти, - тицьнув пальцем незнайомець у чорному та масці, на Ашан та Люпін. — Передайте Князю, що він зможе врятувати лише одну з цих панянок. Його дружина буде у північній частині міста, а дочка другого радника, у південній. Він має принести листи, які одержав учора, і ми відпустимо одну з них. Кого саме вибір за ним.
Мені одягли чорний мішок на голову і заштовхали у карету.
Ну ось, завадила називається, викрасти Арлін. А тепер, мою долю вирішено.
Адже вибір Князя очевидний!