~10~

Мірабель

— Ну, що ж, давай, поясни мені, дружино, що це все означає? Ти відправляєш Арлін зефір і вона з'ївши його, втрачає свідомість. Твоя служниця твердить, що змінила зефір, і ти його з'їла і теж отруїлася? – зло виплюнув Князь.
— Я не відправляла зефір Арлін. – тьмяним голосом прошепотіла я.
— Тоді хто? Служниця сказала, що він від тебе.
— Пане! Дозвольте я поясню. - втрутилася Гюзель.
— Гюзель, не лізь! Я сама.
— Та, що сама та сама? Об вас витирають ноги, а ви все терпите! Скільки можна!
— Гюзель! - спробувала я надати суворості голосу, але живіт скрутило спазмом.
— Пані! - кинулася до мене Гюзель, але Князь підхопив мене на руки і відніс на ліжко.
— Що намагається сказати твоя служниця?
— Я... - але більше нічого я сказати не змогла, здається, мене вирубило.
А коли я прийшла до тями, то було вже за північ і в покоях я була одна. Хтось зняв з мене сукню і перевдягнув у нічну сорочку, а на столику біля ліжка стояла чаша з курячим бульйоном. Ще гарячим.
Чудово мати магічний посуд, чи як вони це роблять? Що бульйон до ранку буде гарячим. Точно магія!
Але бульйон це те, що потрібно при отруєнні. Я й у своєму світі варила курячий бульйон, коли я мала розлад. Відмінна річ.
Але ось, що турбує мене найбільше: невже, Мірабель, терпіла такі болі, спазми, блювоту та діарею, при кожній спробі її отруїти? Жесть!
Потрібно щось робити з цим!
Гюзель! Сподіваюся, Князь нічого з нею не зробив, коли я відрубилася? Ось питається, навіщо вона влізла? Навіщо намагалася захистити мене перед чоловіком? Вона звичайна служниця, і не відомо, що він міг їй зробити, поки я була непритомна.
Я піднялася з ліжка, накинула халат на плечі і вирушила в кімнати для слуг.
Але прочинивши двері, які вели до кімнати Гюзель і Люпін, я побачила свою дорогу служницю, яка мирно спала. Як і Люпін.
Що ж, не буду їх будити. Розпитаю її завтра.
А ранок настав якось дуже швидко. Я ніби тільки лягла і заплющила очі, як мене почав хтось штовхати.
— Пані, прокидайтеся! Вже день на дворі! - почула я голос Гюзель.
— Гюзель! - схопила я дівчину за руку. — Що вчора було? Що ти розповіла Князю?
— Пані, вибачте мені! Мені довелося розповісти правду. - дівчина опустила голову.
— А він що?
— Нічого. Наказав подбати про вас і пішов.
— Значить, це ти мене переодягнула?
— Я, пані.
— А де зараз Князь?
— Він ще рано-вранці покинув особняк.
— Ясно. Допоможи мені одягнутися. Я планувала сьогодні закінчити пересадку трав. І ще потрібно замовити добрива.
— Думаю, з цим нам зможе допомогти Чен.
— Добре.
Після легкого сніданку ми з Гюзель вирушили на заднє подвір'я. Туди прийшов і Чен.
— Я завжди замовляю добрива для саду у перевіреного продавця. Ви скажіть, яке потрібно, і я все замовлю. Надвечір все буде в особняку.
— Це добре, що надвечір. Ось перелік. Змішувати нічого не треба, я сама.
— Добре, пані. - схилився в поклоні слуга і подався виконувати моє доручення.
Ми ж з Гюзель схилилися над травами, розсаджуючи їх по групах.
— І не скажеш, що дівчисько Коде одружена з дев'ятим принцем! - пролунало насмішкувате, за нашими спинами. — Вовтузиться в бруді не гірше служниці! Вона зайняла не своє місце!
Я глянула на того, хто говорив, це була служниця Арлін. Та й її пані була поруч і дивилася на мене з перевагою.
— Стеж за язиком, Ашан! - підскочила Гюзель, кинувши трави на землю. — Хто дозволив тобі розмовляти з Княгинею в такому тоні?
— Не кудахтай мені тут! Теж мені, захисниця убогих! - огризнулася Ашан.
— Що ти сказала? Хто тут убогий? - збентежилася Гюзель. — Я за свою пані, можу й по морді дати!
— Ану, спробуй!
— Мірабель, заспокой свою служницю! - звернулася Арлін, ніби не чула слів Ашан.
— Може, це тобі слід укоротити язика своїй? - не змовчала я.
— Та як ти смієш? - раптом розгнівалася Арлін. — Знай своє місце, Мірабель!
— Арлін, ти ні чого не переплутала? Це ви гості у моєму будинку. Так що саме ви й маєте знати своє місце.
— Та як ти... - і раптом Арлін ударила себе по обличчю і впала на землю. — Мірабель, за що? Що я тобі зробила?
Що? Що це зараз було?
Відповідь не змусила довго чекати, з-за рогу вийшов Князь, і підскочив до Арлін, допомагаючи їй піднятися.
— Мірабель, що ти собі дозволяєш? - гнівно вигукнув він.
— Я нічого не зробила! - спробувала виправдатися я, хоча які можуть бути виправдання, коли я дійсно цього не робила.
Та хіба мені хтось повірить?