~9~

Сайрус Ерке

— Пані Арлін, моя пані приносить вам свої вибачення за свою поведінку. - служниця Мирабель, Люпін, поставила на стіл тарілку із зефіром.
— Передай своїй пані, що я їй пробачаю. Але зараз не час для таких солодощів. Ашан, віднеси частування в мої покої! - наказала Арлін своїй служниці.
— Слухаюсь, пані! - схилилася служниця в поклоні і забрала зефір.
— Сай, може, прогуляємося до озера? Давно там не була. - запропонувала Арлін і я погодився.
Ми повільно побрели крізь величезний сад і рожевий гай до озера. Як давно ми не гуляли ось так з Арлін.
І чому Імператор раптом передумав щодо нашого з нею весілля, і вибрав мені за дружину Мірабель?
Адже ми з Арлін були з дитинства заручені. Я завжди вважав її ідеальною партією. Хороші манери, поступливий характер. Та й видно одразу, не озброєним поглядом, що вона відчуває до мене теплі почуття.
А Мірабель?
Я її зовсім не знаю. Вона суцільна загадка. Ще й провертає дивні речі за моєю спиною.
Та й у голові не вкладається, з чого раптом батько вибрав мені за дружину, дочку опального барона? Невже хтось нашіптав?
Не могли ж боги так пожартувати з мене?
Тоді чий це підступний план? І які цілі має цей невідомий ляльковід?
Арлін зірвала бутон троянди з куща і піднесла його до губ, вдихаючи аромат квітки. Яка ж вона гарна! Як мені змиритися, що я тепер одружений з іншою? Хоч і не менш красивою, але все ж таки чужою для мене дівчиною.
— Сай, я знаю, що твоя дружина сердиться на мене, адже я просила її відмовитися від вашого шлюбу, але... Вона все одно стала твоєю дружиною.
— Не звертай на неї уваги. Вона не залишиться моєю дружиною надовго.
— Що ти маєш на увазі?
— Я знайду спосіб скасувати цей шлюб. Не знаю коли і як, але я знайду спосіб.
— Це буде важко зробити. Мірабель гарна дівчина. Чесна. Добра. Звинуватити її в зраді не вдасться.
— За місяць можна буде розірвати шлюб як не підтверджений.
— Ти хочеш сказати, що... - Арлін глянула мені в очі з надією.
— Я не доторкнувся до неї жодного разу.
— Але що, якщо за цей місяць, ти впізнаєш її краще і полюбиш?
— Не полюблю.
— Ну, а раптом?
— Арлін, я не зрозумію, ти хочеш, щоб я закохався у свою дружину чи розірвав шлюб із нею?
— Звісно, ​​друге! Як ти можеш питати про таке?
— Тоді не вигадуй те, чого ніколи не буде.
— Добре не буду. – Арлін кивнула і подивилася на озеро. — Може, покатаєш мене на човні? Як колись!
— Із задоволенням!
І ми вирушили до невеликого причалу з одним єдиним човном.
Ці кілька годин на озері, багато про що мені нагадали, і я вкотре переконався, що ухвалене рішення про анулювання шлюбу, правильне.
Потім ми повернулися до будинку, я провів Арлін у її покої, і вона запропонувала мені зефір.
— Ти ж знаєш, я не люблю зефір. – відмовився я.
— Я теж, але після прогулянки на свіжому повітрі не відмовлюся від частування твоєї дружини.
Я скривився від згадки про Мірабель. А Арлін тим часом з'їла зефір і її очі раптом затуманилися.
— Щось мені не по собі! - прошепотіла Арлін сівшим голосом і почала осідати на підлогу.
— Арлін! - вигукнув я, підхоплюючи дівчину. — Цілителя, хутко! - крикнув служниці Арлін, яка вибігла на мій крик.
Вона швидко передала моє розпорядження вартовому і повернулася до своєї пані.
— Будь з нею. - наказав я і подався до дружини, адже це вона передала Арлін зефір.
Чомусь упевненість, що зефір отруєний, прийшла миттєво.
— Мірабель! - закричав я, увірвавшись до своїх покоїв.
— Князь! - схилилася в поклоні особиста служниця дружини. — Пані не може зараз вийти до вас. Вона неважливо почувається.
— Мірабель! Не смій ховатися від мене! Де вона? - схопив я за плечі служницю.
— Пане, пані у вбиральні. Але туди не можна... - спробувала вона мене зупинити, коли я подався до дружини. — У неї сильний розлад!
— Розлад, кажеш! А чи не спроба це приховати її злочини? - розлютився ще більше я.
— Що ви, пане? - здивувалася служниця.
— Гюзель, не треба! - пролунав за моєю спиною, слабкий голос дружини, і я різко розвернувся.
Мірабель була бліда, а в куточку рота була кров. Мене це насторожило та злякало.
— Що з тобою? У тебе справді розлад? - великим пальцем я стер крапельку крові з її губ.
— Так буває, коли... — вона замовкла на пів слові.
— Коли, що?
— Це реакція пані на отруту! - випалила служниця.
— Гюзель! - спробувала прикрикнути дружина на служницю.
— Отрута? - невіра і лють взяли на ді мною гору, я різко розвернувся і схопив служницю за горло. — Яка ще отрута? Відповідай!
— Пане, моя пані не відправляла пані Арлін зефір! Я випадково підслухала та поміняла той зефір на той, який я купила для пані.
— І?
— Сайрусе, відпусти її, я сама все розповім! - схопила мене за руку Мірабель, намагаючись відчепити від служниці.