~5~

Сайрус Ерке

— Ти хочеш сказати, що після весілля уникаєш свою дружину? - засміявся Сігал. — Значить, я мав рацію? Вона така страшна, що ти вже третій день не ночуєш вдома?
— Не говори дурниць! - обурився я. — Мірабель дуже гарна дівчина!
— Тоді чому ти тут? Хіба казарма, це те місце, де має бути чоловік який щойно одружився? - здивувався Емре.
— Дещо сталося. - опустив очі я.
— Так,Так, Так! З цього моменту детальніше! Що ж змусило втекти від молодої дружини дев'ятого принца? - обійняв мене за плечі Сігал і посадив за стіл.
— Після церемонії, Чен передав мені листа з особняка другого радника. Арлін намагалися отруїти.
— Що? Хто? - здивувався Сігал.
— Тільки не кажи, що ти одразу помчав до Арлін і кинув молоду дружину одну, в першу ж ноч? - витріщився на мене звинувачуюче Емре.
— Вона відправила вино Арлін, чудово знаючи, що на цей сорт у неї алергія. - кивнув я, відповідаючи на запитання друга.
— Та як вона посміла? - обурився Сігал.
— І ти віриш у це? - здивувався Емре.
— Вони з Арлін дружили, і вона знала про алергію. Що мені ще думати?
— Навіщо це їй? Мірабель вже твоя дружина! Вона б не стала так підставлятися! - гнув своє Емре.
— Ти так кажеш, ніби її знаєш? - прийшла моя черга дивуватися.
— Не знаю, але вона не схожа на лиходійку. І такі очі можуть належати тільки хорошій людині.
— Звідки ти знаєш, на кого вона схожа і які у неї очі? - не витримав я і схопив Емре за грудки.
— Брате, ти сам мене вранці відправив, забрати звіт про похід з твоїх покоїв! Ще й через заднє подвір'я наказав увійти.
— Правильно! – я послабив хватку.
— Твоя дружина була на задньому дворі і щось робила на клумбі з рідкісними травами.
Хм... Що вона забула на задньому подвір'ї? І мої трави ... Невже вирішила знищити їх і таким чином насолити мені?
— Ти розмовляв із нею?
— Довелося. Ти знав, що твоя дружина досконало володіє Ударом Рози?
— Що?
— Значить, не знав. Пробач брате, але мені довелося їй розповісти навіщо я прибув. Вона передала тобі он той кошик. - Емре кивнув у бік стіни, де на підлозі стояв великий кошик.
У ній я знайшов змінний одяг, теплий плащ і магічний глечик із гарячим бульйоном. А також невеликий лист.
"Мій Князю. Ночі зараз ще холодні і можна легко застудитися. Одягайся тепліше і обов'язково випий бульйон, я спеціально для тебе приготувала його. Твоя дружина."
Вона намагається мене отруїти? Я відкрив глек і вдихнув запах вмісту. Пахне звичайним курячим бульйоном із лікувальними травами.
— Якою вона виглядала, коли дізналася, де я ночую? - звернувся я до Емре.
— Засмученою. І сумною.
— На словах нічого не просила передати?
— Ні. Тільки попросила доглядати за тобою, мій Князю.
Невже я помиляюсь на її рахунок? Потрібно перевірити, чим вона займається за моєї відсутності.
Вирушу я завтра додому і поспостерігаю за нею. Не може ж вона сидіти в особняку безвилазно, коли є така чудова нагода втекти в місто і з кимось зустрітися?
Так і зроблю. Простежу за нею таємно і все з'ясую сам. І тоді нехай не ображається.

Мірабель
Той воїн, що проник у особняк із заднього двору, не виходив у мене з голови цілий день. Він сказав, що його звуть Емре і він друг Князя. А ще є Сігал. І вони давно знайомі з Арліном. Князь сам їх познайомив. А я навіть не знаю його друзів. Не знаю його захоплень, його переваг.
Того ранку, коли він мало не задушив мене, я бачила чоловіка востаннє. Чому він ночує у військовому таборі? Невже уникає мене? Чи все ж таки підозрює, що це я відправила Арлін те вино? Арлін! Невже вона так і стоятиме між нами?
— Пані, я вам ще потрібна? - вивила мене з роздумів служниця.
— Ні, Люпин. Можеш йти відпочивати. Гюзель підготує мене до сну.
— На добраніч, пані. - і покинула покої.
— Пані, ви така сумна сьогодні. Чи не захворіли? - присіла навпочіпки біля мене Гюзель.
— Я добре почуваюся, Гюзель.
— Але ж ви така сумна!
— Він ночує у казармі. Хіба так, має поводитися чоловік, одразу після весілля?
— Пані, наберіться терпіння! Вас обох змусили одружитися. Потрібен час, щоб притертися один до одного.
— Ти права. Я маю показати йому, що гідна бути його дружиною.