~4~

— Пані? Чому ви у весільному вбранні? - здивовано дивилася на мене Гузель.
— Князь повернувся? - підняла я на дівчину, заплакані очі.
— Його немає в особняку. Я думала, що він ще з вами. Пані, невже Князь кинув вас одну в шлюбну ніч?
— Гузель, тихіше! Про це ніхто не повинен дізнатися.
— Як скажете, пані.
— Вчора йому принесли терміновий лист з особняка другого радника. Потрібно дізнатися, чи це пов'язано якось з Арлін.
— Ви думаєте, це вона...
— Не знаю, Гюзель.
— Я спробую щось дізнатися. А поки що, потрібно привести вас у гарний вигляд. Не годиться пані, залишатися у весільному вбранні.
— Ти права.
Гузель допомогла мені переодягнутися і вмитися, а потім поспішила на кухню, щоб принести мені сніданок. Не встигла.
У покої увірвався Князь, і шулікою налетівши на мене, схопив за шию і підняв вгору так, що я ледве торкалася носиками туфель, підлоги.
— Це твоїх рук справа?
— Князь, про що ти?
— Ти відправила персикове вино Арлін?
— Що? Я цього не робила! Вона має алергію на персики!
— І про це знають лише одиниці. Окрім її рідних, тільки ти і я. Хочеш сказати, це збіг?
— Князь, мені боляче! Задушиш же! Навіщо мені її труїти, це я стала твоєю дружиною!
Хватка на моїй шиї ослабла і я змогла зітхнути на повні груди.
— Рано чи пізно я з'ясую правду! І якщо ти до цього причетна, то дуже пошкодуєш.
— Якщо ти так сильно любиш Арлін, навіщо тоді одружився зі мною? Через це чортове весілля, вона намагалася мене вбити! Хіба я винна в тому, що Імператор обрав саме мене тобі за дружину? І замість того, щоб дотриматися правил весільної ночі, ти подався до неї! А я? Ти про мене подумав? Що скажуть люди, якщо дізнаються, що наречений втік одразу після церемонії? - по щоці скотилася гірка сльоза, а Князь відсахнувся як ужалений.
— Я... — почав він, але різко розвернувшись, покинув покої.
Мої ноги підкосилися і я впала на підлогу, проклинаючи і Князя, і Арлін, і це весілля. І моє попадання в книгу в цілому.
— Дурна! Це не просто книга, а історія реального світу, яку тобі судилося переписати! - пропищав звідкись голосок.
— Хто тут? Хто ти? Покажись?
Переді мною заблищав блакитний вогник.
— Мене звуть Лінь! Ми з Фань, посланці Бога Долі. Він знав, що ви з подругою загинете, і наказав підсунути книжки з історією Князя. Ми мали вибрати одну з вас, на роль Мірабель, адже вона не повинна була померти.
— Значить, я померла? І це реальний світ?
— Так, Мирославо! Ми з Фань, перенесли твою душу в тіло Мірабель, коли її вкотре намагалися вбити.
— А що з самою Мірабель? Де зараз її душа? І чому вибрали мене, а не Віку? І до речі, що з Вікою?
— Душа Мірабель встигла переступити за межу, господар не встиг її повернути. Та вона й не хотіла повертатися. А тебе ми вибрали, тому що твій харектер схожий з характером Мірабель, і саме ти прочитала всю книгу. Ти знаєш, як мав розвиватися сюжет, після смерті Мірабель. Це неминуче привело б Князя до загибелі, а господар на нього має великі плани. Ти дарована Князю долею! Його другий шанс на щасливе життя.
— Щось не помітила, щоб він був радий цьому другому шансу! - обурилася я.
— Все в твоїх руках. Саме ти маєш зробити все, щоб князь забув Арлін і закохався в тебе.
— І як я маю це зробити? Якщо він втік до Арлін, за першим її покликом. Навіть поправ звичаї шлюбної ночі!
— Наберись терпіння, Мирославо! Саме тобі судилося врятувати не лише Князя, а й усю Агору. Це твій шанс на друге життя, не проґав його! - і вогник розчинився у просторі.
І що мені тепер робити? Я ніколи не була героїнею. Я не герой і тим більше, не супер герой, який рятує коханого. Та й чи коханого?
Я зовсім не знаю Князя, і закохатися в нього за кілька коротких миттєвостей теж не можу. Та й інтриганкою ніколи не була.
Але й здатись просто так я не можу. Якщо у своєму світі я справді померла, то шанс прожити інше життя, не кожному випадає. Не смію відмовитись від такого дару. Я маю зробити все, щоб вижити. І не просто вижити, а й прожити щасливе життя, з чоловіком, що любить мене. І вже якщо роль люблячого чоловіка дісталася Князю, то так тому й бути. Він мій, і ні з якими Арлін, я його ділити не буду і не віддам! Крапка.