~3~

День весілля

— Пані, карета подана! - схлипнула Гюзель і накинула червону вуаль мені на голову.
Я почувала себе китайською нареченою. Червона сукня, червона вуаль, купа золотих прикрас на голові та руках. І обличчя моє чоловік зможе побачити лише після весільного ритуалу.
— Ти зібрала всі мої речі?
— Ображаєте, пані! Ще вчора все запакувала і вже завантажене у візок.
— Добре.
— Доню! - перехопив мене батько на порозі будинку. — Дівчинко моя! - лише по голосу, який зривається, я зрозуміла, що батько плаче. Через цю вуаль ні чорта не видно.
— Тату, не плач! Я виходжу заміж, а не померла!
— Що ти таке кажеш! Не прогниви богів, такими словами. - ще гірше заплакав батько. — А плачу я, від того, що ти так швидко виросла і залишаєш рідну домівку. Я не всьому тебе встиг навчити.
— Тату, не хвилюйся! Я не посоромлю тебе і буду гарною дружиною Князю.
— Я знаю. Але не забувай тих прийомів, яким я тебе навчав. Особливо Удар Троянди. Мінімум витрат магії і максимум сили в удар.
— Я пам'ятаю, тату! - випалила я, а сама замислилась.
Невже Барон навчав Мірабель бойовим мистецтвам? Але в книзі нічого не йшлося про це. І як мені тепер бути? Нехай я пройшла курси самооборони, але з бойовими мистецтвами це не зрівняється. Що ж робити, що ж робити?
Сподіваюся мені не знадобляться ці знання в особняку Князя.
До речі про Князя! Він, дев'ятий син Імператора, а отже має бути принцом! Тоді чому Князь?
Дивно це. Ну нічого, чула, що у Князя велика бібліотека, от і займуся вивченням Імператорського древа, на дозвіллі.
Попрощавшись із батьком, який запевнив, що за десять днів відвідає мене (а раніше, звичаї не дозволяють з'явитися до наречених), Гузель допомогла залізти в карету, і сіла навпроти мене.
— Пані, ви все пам'ятаєте про ритуал?
Я лише кивнула. Ще б не пам'ятати. З моменту мого потрапляння в книгу, я старанно вивчала всі деталі ритуалу, і подальшу поведінку старанної дружини.
Карета зупинилася біля воріт особняка Князя, коли сонце вже сідало за обрій. Дверцята відчинив один із стражників і підсунув під сходинку дерев'яну підставку, обшиту червоним оксамитом.
— Наречена Князя Ерке, баронеса Коде! - прокричав той самий стражник, що відчинив дверцята карети і подав мені руку, допомагаючи спуститися на землю.
Мене повели до воріт особняка, східцями. Потім мою руку вклали в чиюсь долоню і мене повели до самого особняка, через великий двір.
У величезному залі було безліч людей, але я не бачила їх із-за вуалі.
— Діти мої, станьте навколішки! - почула я старечий голос, і рука, що тримала мою, потягла вниз. — Підніміть руки! - пішов наказ і мою руку простягли старцеві, не відпускаючи. — З волі Богів і з милості Імператора, я скріплюю ваші життя та долі, цією стрічкою. Любіть та поважайте один одного. Відтепер ви одне ціле і в цьому світі, і в потойбічному. - і наші руки перев'язали стрічкою, а на моєму зап'ясті запекло. — Шлюбні татуювання нанесено. Тепер ви чоловік та дружина!
Мене потягли вгору, змушуючи підвестися.
- Син Мій! - покликав голос праворуч від мене. — Благословляю тебе та твою дружину, на щасливе сімейне життя.
— Дякую вам, Імператорська величність! - обізвався Князь.
А потім мене потягли до опочивальні для молодят. Усадили на ліжко і відкинули вуаль.
Я підвела очі, і зустрілася з прекрасними синіми очима Князя.
У книзі образ Князя описувався як красивого і сильного чоловіка. Але те, що я побачила... Про його красу треба складати легенди. Вольове підборіддя, прямий ніс, гострі риси обличчя і довге чорне, як смоль волосся, частина яких зібрана на потилиці в хвіст. Вилитий Лі Фей із моїх улюблених дарів.
— Князь, терміновий лист із особняка другого радника. — почувся голос з-за дверей, і Князь вийшов із покоїв, а коли повернувся, миттєво вдягся в чорний одяг воїна. І не сказавши мені й слова, вийшов за двері.
А я? Як же я? Адже ми не розділили весільну трапезу, не випили шлюбне вино і... Це ж наша шлюбна ніч, куди він змотався?