Розділ 10_2

На душі хріново і хочеться випити, але я за кермом, та й повертатись треба. Хоча, яка різниця, де я буду ночувати? Мій дім все одно пустий.

Виїжджаю з двору і замість того, щоб залишити містечко, їду в центр. Знаю, що там є невеличкий готель. Номера у ньому страшненькі, але це немає значення, мені лише переночувати одну ніч. Залишаю машину біля готелю, а сам йду у бар, котрий знаходиться через дорогу. Сьогодні робочий день, тому відвідувачів не так вже багато. Це добре, посиджу на самоті, вип'ю і розслаблюсь. Заллю своє розчарування.

Та одному не судилось довго бути. Кого-кого, а її я точно не сподівався побачити.

- Привіт, можна до тебе присісти? - не чекаючи дозволу, Лариса сідає на диванчик навпроти. - Побачила тебе, не змогла не привітатись. Стільки років минуло.

- Так, чотири, - киваю і випиваю повну склянку з коньяком. Кладу у рота лимон і кривлюсь. - Як поживаєш?

- Ох, чудово, - відповідає весело. Вона спостерігає, як я наливаю напій і подаю склянку їй. Не відмовляється, випиває одним махом і гучно зітхає. Ця жінка видно вміє пити. - Через рік, як ви були у мене, поїхала за кордон, в Італію. А ще через рік вийшла заміж. Тепер я дружина італійця - виноградного магната, - сміється голосно, аж у вухах закладає. - Жартую, він має декілька гектарів саду, не більше. Але я все одно його кохаю.

- Радий, що ти знайшла своє щастя, - кажу щиро. Проти Лариси я нічого не маю, тому бажати їй поганого немає за що. - Хоч у когось все склалось.

- А у тебе вигляд щось не дуже, - уважно придивляється до мене. - Якісь маєш проблеми? Ти чому тут сам сидиш? Приїхав до Насті і дітей? Ви спілкуєтесь? Я б спілкувалась. Ти ж наче хороший чоловік. Не сумуй, все буде добре, - вона підводиться, тягне мене за руку. - Ходімо до нас, ми там з дівчатами сидимо, святкуємо мій приїзд ненадовго. Я приїхала хату продати, покупець з'явився.

Виходить, вона досить п'яненька і говорить все, не приховуючи нічого. Про будинок її мені не цікаво, а ось про дітей я щось не зрозумів.

Приклавши трохи сили, саджу її на місце. Тримаю за руку, щоб не втекла.

- Що ти маєш на увазі - приїхав до дітей і Насті? Чому я маю їхати до її дітей?

Лариса дивиться на мене захмелілими широко розкритими очима.

- Як чому? Бо це ж твої діти. Хіба ні?

- Що? Чому ти так вирішила? - кричу на неї і мене аж трясе від емоцій.

Що за дурниці говорить ця жінка?

- Бо Настя народила у квітні і тому я порахувала, що від тебе, - вона говорить трохи невпевнена, злякано. - І не було поруч з нею інших чоловіків. Кому як не мені бачити. Я розумію, ви розійшлися і все таке. Можливо в тому навіть є трохи моя вина. Та хто знав, що Настя залетить так швидко. Але діти вже є і вони потребують уваги.

Виходить дівчатам не три, а три з половиною. І ці пів року змінюють багато чого.

Розуміння приходить поступово і я задихаюсь від новини. Двійнята можуть бути мої. Є великий відсоток, що це мої діти. Якщо звичайно Лариса не бреше.

- А як же її чоловік? - вимагаю відповіді, стискаю її руку ще сильніше.

Лариса зиркає на мої пальці і кривиться. Можливо їй боляче, але я не відпущу, поки не вичавлю з неї всю інформацію.

- Борис? - перепитує і я киваю. - Він її прихистив в той час, як я вже збиралась за кордон. Бо мама Настю цькувала і та не могла терпіти. Кажуть вони досі живуть разом, але я не вірю, що між ними щось є. Настя ніколи не цікавилась Борисом, як чоловіком. Але вигадувати не буду, бо не знаю, що між ними зараз відбувається, - жінка замовкає і її очі округлюються ще більше. Не знаю, що вона побачила на моєму обличчі, але вона блідне. - Я так розумію, ти нічого не знав про двійняток.

- Не знав, до сьогоднішнього дня, - ціджу крізь зуби. - Який номер її квартири?

- Я не знаю, - занадто активно мотає головою.

Розумію, що вона каже правду, тому відпускаю її руку. Лариса відсовується якнайдалі, тре зап'ястя.

- Сам знайду. В якому вона будинку, я знаю.

Встаю і дістаю з гаманця декілька купюр, кидаю на стіл.

- Не нароби дурниць, - дивиться на мене злякано Лариса.

- Вже наробив, - відповідаю і залишаю бар.

Йду пішки, згадуючи шлях до будинку, де знаходиться Настя і дві маленькі дівчинки.

Дякую, що увагу до книги)