Розділ 9

Не варто нам зустрічатись, але згадка про мого батька змусила мене погодитись. Що Вадим хоче сказати? Невже визнає, що мій тато не крадій і буде шукати справжнього винуватця? Це мало що змінює, але все одно приємно.

Сьогодні на роботу трохи запізнююсь. На жаль, затори у місті ніхто не скасовував і хоч я виходжу з дому раніше, все одно часу не вистачає. Потрібно починати шукати квартиру ближче до редакції, інакше мене звільнять через спізнення.

Аліна каже, щоб я далі жила у неї, та я розумію, що коли привезу дівчат сюди, то в однокімнатній квартирі місця буде замало. Дівчатам потрібна окрема кімната. А ще Аліна постійно допитується про батька дівчат. Дізнавшись, що я з ним недавно зустрічалась, вона не може заспокоїтись. Але я мовчу, через що вона злиться. Не варто їй знати про Вадима. Нікому добре від цього не буде.

Вискакую з маршрутки і біжу тротуаром, оминаю натовп людей, котрі так само поспішають на роботу, як і я.

- Анастасія Сергіївна, - прямо біля самих дверей оглядаюсь, реагую на своє ім'я. - Можна вас на хвилинку.

Неподалік стоїть жінка, красива брюнетка, висока, струнка. Обличчя наче знайоме і я згадую, що це саме вона перервала наш з Вадимом діалог у ліфті.

Поки підходжу, вона відверто мене розглядає.

- Ви знайома Вадима, так?

- Я його наречена, - в мить її обличчя стає неприязним.

- О, - відкриваю рота, навіть не знаю, що сказати.

Тепер розумію, що ця жінка не налаштована на приємне спілкування. Вона прямо пропалює мене поглядом.

Нарешті я побачила таємничу Діану, про яку Вадим так не хотів говорити.

Несвідомо порівнюю себе з нею і розумію, що я їй не конкурентка. Підозрюю, про що вона думає, адже сцена у ліфті не виглядала на ділову розмову. Але їй навіть не треба хвилюватись, вона красуня і не дарма Вадим обрав саме її. А зі мною він просто згадує минуле. Ностальгує, так би мовити.

- Я так розумію, ти про мене чула, - каже холодно. - Ми з Вадимом скоро одружимось, він сильно мене кохає, тому перестань крутитись навколо нього.

А вона досить прямолінійна, відразу перейшла до діла. Я навіть не встигла підготуватись до такої розмови.

- Я не кручусь. Я виконувала свою роботу, брала в нього інтерв'ю. Нічого особистого.

- Послухай мене, - вона наступає і притискає до стіни будівлі. Вона не набагато вища, але здається в цю мить, що я комашка навпроти неї. Лють так і тріщить в темних очах. - Ти невинну вівцю не вмикай. Я не дурна і добре розумію, що ви робили тоді у ліфті. Думаєш мені було приємно дивитись, як мій майже чоловік нависає над якоюсь лівою жінкою? Але я досить мудра, щоб закрити на його витівку очі. Знаю, що інколи чоловіки роблять дурниці. Та не думай, що я дозволю цьому повторюватись. Ти мене не знаєш, а я можу бути дуже жорстока, коли борюсь за своє щастя. Зрозуміла?

- Так, - промовляю занімілими губами і киваю.

Мені ще ніхто ніколи в житті так не погрожував. Вона говорить спокійно, але тон її голосу металевий. Таке відчуття, що вона прямо зараз готова витягнути з кишені ножа і встромити мені у живіт.

- Тоді будь добра, більше не зустрічайся з Вадимом. Не псуй нам майбутнє свято, - вона кривить губи у подобі посмішки і відступає.

Я глибоко вдихаю, нарешті звільнившись від її натиску. Ця жінка досить жорстка і я відчуваю, що з нею жартувати не варто.

- Ми з ним не зустрічаємось. Немає причини, - кажу майже правду. У цю мить я навіть забула, що саме сьогодні ми якраз маємо зустрітись. - Ви напевно щось неправильно зрозуміли. Ми лише розмовляли про інтерв'ю.

- Я знаю, що у вас був роман.

- Звідки? - дивуюсь. - Вадим сказав?

- Так, - хмикає і міряє мене з ніг до голови. - Ми з Вадимом дуже близькі і він розповідає мені все. Казав, що у вас був романчик, - недбало змахує рукою. - Нічого серйозного, - сканує поглядом, посміхається. – Все, що в минулому, має залишитись там. Хіба ні? На те воно минуле, що вже не потрібне.

- Правильно, - погоджуюсь, сама не знаю чому. Не хочу з нею сперечатись, адже не збираюсь нічого повертати. Розвертаюсь, щоб піти, але зупиняюсь і розвертаюсь. Діана продовжує стояти, проводжати мене поглядом. - А що ще сказав Вадим про мене?

Мені дуже цікаво, чи говорив він з нею про мого батька і всю ту ситуацію. Може вони сиділи вечорами і сміялись з моєї сім'ї?

Діана мить вагається, очі бігають по сторонах. Невже не знає, що сказати? А може вона взагалі бреше і Вадим не говорив про мене? Але ж якось вона знайшла мене, вона знає, де я працюю.

- Що йому було добре з тобою, весело, - кривиться. - Але ти була для нього лише розвага. Нічого особливого. Чергова дівка, яку заміж кликати не хочеться.

А це вже образливо і неприємно. Правда це, чи ні, але вона зачепила за живе.

Не для заміжжя я. Ти ще жіночко не знаєш, яких гарних двох діточок я виховую від твого нареченого. Цікаво, щоб вона тоді заспівала? Але я не дурепа, таємницю будь-кому відкривати не буду. Ковтаю її слова і мовчки йду. Нехай тішиться і думає, що перемогла мене. Хоч насправді я не претендую на її нареченого.

Ось зустрінусь з ним після роботи, послухаю, що він скаже і розпрощаюсь назавжди. А на останок побажаю йому і Діанці щасливого подружнього життя. Хоча я від однієї розмови зрозуміла, що ця жіночка не проста і відчуваю, що Вадиму буде з нею несолодко. З цими думками прямую у редакцію.

Після роботи їду на зазначене місце зустрічі. Цілий день в мене зіпсований настрій і все через ту Діану. Так і хочеться в першу чергу виказати своє незадоволення Вадиму. Нехай свою наречену тримає трішки на прив’язі, а то ще когось покусає.

Кафе знаходиться за декілька зупинок. Вадим хотів мене забрати з роботи, але я категорично відмовилась. Ще не вистачало, щоб хтось побачив і почав говорити про нас зайве.

Заходжу в середину, вдихаючи приємний аромат кави і свіжої випічки. Різко з'являється голод і я згадую, що майже нічого сьогодні не їла.