Розділ 8_2

Вона образливо дивиться, але кориться. Присідає на край столу, все ж таки зім'явши деякі папери.

- Я бачила інтерв'ю, яке ти дав тій журналістці, - каже напружено. - Як її там звати? Анастасія здається.

- Бачила? - дивуюсь. - Воно вже надруковане?

- А ти не читав? - підносить брови. - Раджу глянути. Гарно написано. Вона так вихваляє тебе.

- Це її робота.

- Хіба тільки робота? – підозріло зиркає. - І нічого більшого?

- Я ж тобі сказав, що між нами давно нічого нема, - трішки підвищую голос, даю знати, що мені не подобаються її натяки.

- Це точно? - голосно сопе і свердлить гострим поглядом. - Чому ж тоді ти останнім часом такий холодний? Ти наче інший. Таке відчуття, що я тебе більше не цікавлю.

- Ти помиляєшся, - відводжу погляд.

- Я жінка, - викрикує занадто емоційно. - Такі речі ми відчуваємо на іншому рівні. Вадиме, - раптом заспокоюється, голос стає лагідний. Вона тягнеться рукою, торкається моєї щоки. - Мені здається, якби я зникла на тиждень, ти навіть би не помітив. Ти хоча б збираєшся зі мною ще одружуватись?

І от що їй відповісти? Брехати? Казати, що хочу бути лише з нею? Що кохаю? Не правда. Я ніколи й не зізнавався їй в коханні.

У мене все йшло за планом. Але від коли з'явилась Настя, я не впевнений, що одруження з Діаною, це правильно.

Встаю, проходжусь кабінетом, перш ніж почати говорити. Не вмію грати подвійні ігри і не збираюсь. Але казати правду нареченій теж не дуже приємно.

- У мене є сумніви, - кажу спокійно, відвернувшись до вікна. - Я не впевнений, чи хочу одружуватись.

- Ти жартуєш? - в її голосі істеричні нотки. - Ти сам запропонував вийти за тебе. Що змінилось?

- Запропонував, бо хотів сім'ю, - розвертаюсь, треба дивитися їй в очі, коли буду це казати. - Але чим ближче дата весілля, тим більше я не впевнений, що саме так все має бути. Ти ж знаєш, що почуттів великих я не маю до тебе, тому не хочу псувати тобі життя.

Вона вражено зітхає, розкривши широко вологі очі. Не хочеться робити Діані боляче, але краще зараз ніж потім.

- Ти скасовуєш весілля? - її голос приглушений, не живий. Для неї це справді трагедія.

- Ні, просто хочу відсунути дату. Якщо ти не проти. Але якщо ти зараз взагалі від мене відмовишся, я зрозумію.

- Вадиме, не роби такого зі мною, - вона зіскакує зі столу, підбігає до мене. Заглядає в очі з надією. - Скажи, що ти просто пожартував, що це хвилинна слабкість. У нас вже майже все готово, все замовлено. Я вже навіть запрошення гостям відіслала. Це буде неповага до людей.

- Ти хвилюєшся за нас, чи за когось? - запитую серйозно. Таке відчуття, наче для неї це все шоу.

- Мене хвилює, що про нас скажуть. Ми не останні люди у цьому місті. Тебе взагалі знає майже вся країна.

- Плювати мені на навколишніх. Мене не хвилює чужа думка.

- А моя? Я для тебе щось значу? Ти не можеш все скасувати через якусь журналістку.

- Вона тут ні до чого, - поспішаю заперечити. Не хочу, щоб Діана робила передчасних висновків. - Вся справа в мені. Я не впевнений.

- Гаразд, нехай буде, як ти скажеш, - киває ображено і відступає. - Але коли надумаєшся, не впевнена, чи я вже захочу виходити за тебе.

Вона розвертається і стрімко йде до виходу. Важко зітхаю і тру обличчя.

- Діано, - кажу занадто пізно, в кабінеті гучно гримають двері.

Ну ось, тепер моє весілля під великим питанням. І якщо чесно, я не сильно цим хвилююсь. Діана останнім часом поводиться дивно. Розумію, їй неприємно чути про мої сумніви, але раніше ми б спокійно сіли і все обговорили. А зараз вона просто істерить, хоч добре знає, що таке на мене не діє.

Після розмови з Діаною ще сильніше захотілось подзвонити Насті. Хоча б почути її голос.

Не усвідомлюю, як мої пальці вже тиснуть на екран телефону, гудок пішов.

- Так? - розгублено промовляє, бо не знає, хто це.

- Привіт, це Вадим.

- Звідки ти взяв мій номер?

- У редакції дали, - зізнаюсь. - Я сказав, що ти дещо забула в мене під час інтерв'ю і хочу це тобі повернути.

Тиша і мені здається, що вона вже вимкнула телефон. Серце зрадливо підстрибує, коли знову її чую.

- І що ж я забула? - в її голосі веселість і це тішить.

- Ще не придумав, - мимоволі посміхаюсь. - Але це швидко можна виправити. Зустрінемось?

- Не варто, - вона напружується, вся легкість миттю зникає. - Вадиме, у мене багато роботи і в тебе теж.

Натякає на підготовку до весілля? Я дуже сумніваюсь, що воно буде. Але краще її зараз цим не лякати.

- У мене є до тебе розмова, - намагаюсь зловити її на гачок. - Про твого батька.

- Що ти хочеш сказати? - тепер вона схвильована.

- Лише при зустрічі, - тисну на неї. - Погоджуйся.

- Добре, але сьогодні не можу. Хіба що завтра.

- Домовились, - переможно посміхаюсь.

У мене ще немає для неї ніяких новин, детектив лише почав роботу. Але мене це не зупиняє її побачити. Я скучив за своєю пшеничкою.