Розділ 8

Вадим.

У мене виникли сумніви, чи хочу я одружуватись.

Діана непогана жінка і я впевнений, що вона може бути хорошою дружиною, але як я можу залишатись з нею, якщо мене тягне до іншої? І ця тяга настільки сильна, що я перестав спати нормально.

Скасувати все? З’являються інколи такі думки. Але чи не пошкодую я потім, як шкодую зараз, що зруйнував стосунки з Настею.

Особисте життя, це так складно. У бізнесі легше, вимикаєш емоції і йдеш уперед, змітаючи на шляху усі перешкоди. А тут все навпаки, ти коришся емоціям, слідуєш за ними. І вони зараз ведуть мене до Насті.

Знову хочу її бачити, але вона цього не бажає. Треба виправляти помилки минулого і почну я з її батька.

- Нам треба розпочати розслідування, на рахунок тієї недостачі, - кажу, увірвавшись до кабінету Андрія.

- Чому це ти раптом передумав? - відриває здивований погляд від комп'ютера.

Проходжусь кабінетом і без дозволу гепаюсь на широченний шкіряний диван. Андрій любить шик і дорогі речі. Навколо нього завжди все найкраще.

- Бо я майже впевнений, що Сергій не винний, - кажу відверто. - І ти сам бачив, що крадіжки відновились. Справжній крадій досі з нами.

- А може це і є Сергій. Ми не можемо знати напевно, - Андрій відхиляється від столу і зручно спирається на спинку крісла.

- Виключено, - мотаю головою. - Сергій за кордоном і вже давно.

- Звідки ти знаєш?

- Настя мені сказала і я їй вірю.

- Настя? - здивовано підносить брови, помічаю, як він напружується. - Коли ти з нею встиг зустрітись? Між вами знову щось є?

- Немає, поки що, - кривлю губи. - Вона працює у журналі “Вибух” і декілька днів тому брала в мене інтерв'ю. От ми й розговорились.

- Вадиме, ти ж розумієш, що не варто повертатись до минулого, - дає настанову, наче дбайливий татко. - Не забувай, ти скоро одружишся з гарною жінкою, у тебе в житті все спокійно і злагоджено. Не поринай у минуле, це безглуздо.

- Хто тобі сказав, що я збираюсь повертати Настю? - починаю злитись. Мені не подобається, коли вказують, що робити.

- Я бачу це в твоїх очах, - тицяє в мене пальцем. Докірливо качає головою. - Вони світяться нездоровим блиском останнім часом. Я вже подумав, що ти захворів, а виявляється ця хвороба - інша жінка. Ти вже декілька днів ходиш сам не свій, втратив уважність і зацікавленість до роботи. Вона тебе руйнує.

- З особистим життям я якось сам розберусь, - фиркаю і встаю. Андрій перейшов межу з порадами. Настя моя проблема і йому не можна пхатись на цю територію. - Я прийшов з тобою поговорити якраз про роботу. Нам треба знайти крадія. Справжнього, цього разу.

- Як? - супиться, ображений моєю різкістю. - Знову поїдемо прикидатись комбайнерами?

- Ні, тепер зробимо все професійно, - хмикаю і підходжу до його столу. - Ми наймемо хорошого детектива і він все вияснить.

- Ця ідея мені більше подобається, ніж попереднього разу, - посміхається товариш.

Звичайно, поїздка в село для нього була справжнім випробуванням.

- Тоді займись цією справою, - наказую. - Хочу якнайшвидше вибілити ім'я Сергія. Не добре я вчинив з цим чоловіком і його сім'єю.

Андрій киває і я розвертаюсь, у намірі залишити його кабінет.

- Вадиме, - кличе і я зупиняюсь біля дверей, оглядаюсь. - Будь обережний з бажаннями. Інколи вони призводять до неочікуваних наслідків.

- А як же тоді жити, якщо не прислухатись до бажань? - запитую. - Тоді життя стає не цікавим і пустим.

- Ти почав філософствувати. Старієш, - сміється.

- Напевно, - погоджуюсь з ним.

Мені вже давно не двадцять і чим далі, тим менше маю шансів на помилки.

Я мало про що шкодую, та ось про те, як склалось в нас з Настею, шкодую майже кожного дня. Змінити б усе, але чи дозволить дівчина? Спочатку треба виправити помилку з її батьком, а там подивимось.

Діло запущене, детектив знайдений і відправлений за вказаною адресою. Залишається лише чекати. Але терпіння в мене дуже мало. Хочеться якнайшвидше все вияснити. Тоді я можу мати достатній повід, щоб наполягати на зустрічі з Настею.

А ще за цими переживаннями я зовсім забув про Діану. Декілька днів ми лише зідзвонювались, вона мала багато справ. Але як тільки звільнилась, відразу дала про себе чути.

Заїхала до офісу без попередження. Вона любить це робити, наче намагається мене спіймати на чомусь. Хоча раз це їй вдалось. І хто знає, чим би завершилась та бесіда в ліфті, якби Діана нам не завадила.

- Любий, я вимагаю уваги, - заходить до кабінету так швидко, що секретарка навіть не встигає повідомити про візит нареченої. - Я не бачила тебе декілька днів.

День підходить до кінця і я досить стомлений справами, але намагаюсь їй посміхнутись.

- Ти ж сама була заклопотана, - нагадую про її зайнятість.

- Так, і ти, здається, цьому навіть був радий, - супиться. Вона стрімко обходить стіл і сідає мені на коліна. Змушений від'їхати кріслом від столу, щоб не пом'яти папери. - Невже ти не скучив за мною?

- Скучив, але я теж мав багато справ.

Обіймаю її за талію, але не притискаю до себе. Та Діана сама досить добре справляється, обвиває руками за шию і тулиться так близько, що її груди опиняються біля мого обличчя. Раніше мені подобалось, коли вона так робить, зараз це дратує. Тому відсторонюю її, змушую встати.

Вона образливо дивиться, але кориться. Присідає на край столу, все ж таки зім'явши деякі папери.

- Я бачила інтерв'ю, яке ти дав тій журналістці, - каже напружено. - Як її там звати? Анастасія здається.

- Бачила? - дивуюсь. - Воно вже надруковане?

- А ти не читав? - підносить брови. - Раджу глянути. Гарно написано. Вона так вихваляє тебе.

- Це її робота.

- Хіба тільки робота? – підозріло зиркає. - І нічого більшого?

- Я ж тобі сказав, що між нами давно нічого нема, - трішки підвищую голос, даю знати, що мені не подобаються її натяки.