Розділ 5_2

Діана не з тих, хто буде влаштовувати скандал, але вона і не промовчить. Мені подобається її стриманість, бо виясняти відносини з нареченою не хочеться. Але й відповідати на її запитання теж не горю бажанням.

- Журналістка, вона брала в мене інтерв'ю, - кажу швидко і виходжу з ліфта, як тільки він відчиняється.

Йдемо до мого кабінету мовчки. Відчуваю сильну напругу і розумію, що розмова лише почалась. Діана не відчепиться, поки не випитає все.

- Мене не турбувати, поки я не скажу, - кидаю фразу секретарці і влітаю у кабінет.

Діана заходить за мною, зупиняється біля дверей. Я відразу сідаю за стіл. Відстань між нами заспокоює, дає відчуття захищеності, хоч стіл не вбереже від гострого погляду нареченої. Вона дивиться докірливо, зі звинуваченням.

- Мені витягувати з тебе частинами, чи ти розповіси сам? - нарешті вона показує своє незадоволення, хмуриться, голос непривітний і сердитий.

Важко зітхаю і відводжу погляд. Говорити про Настю з Діаною здається неправильним. Таке відчуття, що ці дві жінки належать до різних моїх життів і поєднувати їх не варто, бо буде лихо.

- Ти ж знаєш, що журнал “Вибух” домовився зі мною про інтерв'ю, - знову дивлюсь на жінку, котра продовжує стояти біля дверей. - Що ти ще хочеш знати? Дівчина прийшла, ми почали говорити. Але їй негайно треба було повертатись, я провів її до виходу.

- То мені здалося, що ти вчепився в неї немов кліщ? - в її голосі звучать істеричні нотки. - І це ще я не бачила основного, що ви тут робили. Вадиме, скажи чесно, ти мені зраджуєш? Ти ж знаєш, що я не переношу брехні.

- Ні, Діано, я тобі не зраджую, - мотаю головою.

- Тоді чому, чому від тебе так і віяло феромонами поруч з тією дівкою? - вона переходить на крик, чого ніколи раніше не було. Стрімко наближається і спирається долонями на край столу, хилиться до мене, вдивляється в очі. - Між вами щось є, я майже впевнена в цьому. Краще тобі зізнатись інакше я знайду цю шльондру і виб'ю правду у неї.

- Сядь, - гаркаю на неї, ледве стримуючись, щоб не схопити за руку і не присадити самому. Діана розійшлась не на жарт, я ще ніколи не бачив, щоб вона так поводилась. Де ділась спокійна і розважлива жінка? - Я зараз тобі все поясню, - кажу вже стриманіше. - Але заспокойся тільки.

Вона голосно сопе, підтискає губи, а потім роздратовано сідає на стілець, на якому не так давно знаходилась Настя. Наскільки протилежні емоції викликають у мене ці дві жінки. Насті я радів, А Діана мене дратує.

- Сподіваюсь почути правду, - супиться. Вона стає спокійнішою, але очі все одно блищать від злості. - І я не повірю у “просто був ввічливим” чи “їй в око щось попало”. Я бачила, як ти втиснув цю дівку у стіну ліфта.

- Ми просто розмовляли, - говорю різко, кладу руки на стіл, сплітаю пальці у замок. - Я просто просив у неї пробачення.

- Пробачення за що? - підозріло мружиться. - Говори, Вадиме. Я не відчеплюсь від тебе. Не забувай, я знаю, де вона працює. Цікаво з нею познайомитись.

- Навіть не смій, - знову гаркаю на неї, нахилившись вперед. Від подиву, Діана округлює очі. Я ніколи на неї не підвищував голос, сьогодні виняток. - Пообіцяй, що не шукатимеш з нею зустрічі.

- Оберігаєш її, - шипить образливо і неприємно кривить губи. - Як мило.

- Вона моя колишня, - неохоче промовляю. - У нас був роман декілька років тому. І я її образив, тепер я це розумію. От і перепросив її.

- І давно ти зустрічаєшся з колишньою?

- Не зустрічаюсь. Сьогодні ми випадково зустрілись. Я не бачив її з того часу, як ми розлучились. Хто ж знав, що вона працює у тому журналі і саме її пошлють розмовляти зі мною.

Діана дивиться на мене з докором, вирішує чи вірити. Якщо не повірить, тоді немає сенсу нам залишатись разом.

Мить тиші і напруги, а потім вона підводиться і обходить стіл, стає позаду мене.

- Ти говориш мені правду? - на диво її голос лагідний.

- Чисту правду, - підтверджую. - Навіщо мені з тобою одружуватись, якби я зустрічався з колишньою? Ці подвійні ігри мене не цікавлять.

Вона кладе руки мені на плечі, стискає. Відчуваю, як нахиляється, вдихаю аромат її парфумів. Помічаю, що її запах не приносить такої ейфорії, як запах Насті. Відганяю ці думки. Просто Діана зі мною кожен день, а Настю побачив вперше за чотири роки, от і відреагував.

- Я вірю тобі, - нарешті говорить, її теплий подих лоскоче вухо. - Але на майбутнє не хотілося б бачити такі сюрпризи. Що я могла подумати, побачивши тебе у ліфті з іншою?

- Розумію.

Вона повертає мою голову і цілує у губи. Кручусь з кріслом, саджу її собі на коліна і стискаю в обіймах. Цілую її жадібно, мну пальцями пружні сідниці, вдихаю вже знайомий аромат, намагаючись забути минуле.

Потім Діана йде у гарному настрої і я сподіваюсь, ми ніколи не повернемось до цієї теми.

Залишившись один, знову думаю про Настю. Вона не хоче мене бачити і я мушу змиритись з цим. Але в нас є одна незавершена справа.

Треба закінчити інтерв'ю.