Розділ 4_2

- Мені б не хотілось говорити про весілля, - кривиться, чим знову мене дивує. Я думала, він якраз цю подію хоче пропіарити.

- Чому? - піднімаю брови. - Саме про особисте хочуть знати читачі. Розкажіть про свою наречену.

- Ні, - знову дивує різкою відповіддю. - Я не хочу говорити про іншу жінку з тобою.

Останнє слово він виділяє інтонацією і я різко вимикаю диктофон. Ще не вистачало, щоб він сказав щось не те. А якщо запис хтось буде слухати?

- Що ти маєш на увазі? - відразу переходжу на ти. Міняю тон з люб'язного на неприязний. - Я журналістка і я прийшла розпитати про твоє особисте.

- У нас було минуле і воно досі залишається яскравим у пам'яті, - говорить прямо. - І для мене ти не журналістка, а сільська дівчина, котра колись зачепила моє серце.

- Нісенітниця, - викрикую і підскакую на ноги. Миттю злість володіє мною і мені хочеться прибити його на місці. - Ми обоє добре знаємо, чим ти керувався, коли зближувався зі мною. Ти хотів добратись до мого батька і це в тебе вийшло.

- Я не заперечую про наміри знайти крадія, - він теж встає. Ми поїдаємо одне одного очима. - Але з тобою я був, бо ти справді сильно мені подобалась. І мені дуже шкода, що я змушений був його звільнити. Так треба було. А ти образилась, наче мале дівчисько, уникала розмови. А я хотів, щоб наш роман продовжився, тільки вже у столиці.

Задихаюсь від обурення. Який нахаба, він навіть не відчуває провини. Як я могла з ним взагалі зв'язатись?

- Ти звільнив мого батька, сказав, що він злодій і надіявся, що я далі буду з тобою зустрічатись? - вражено перепитую.

- Я ж не прибив його, в поліцію не здав. А міг би.

- Ох, дякую за вашу доброту безмежну, - плююсь сарказмом і кланяюсь.

Яка я зараз на нього зла, що ледве себе контролюю. Нахабний, самовпевнений багатій. І що я в ньому взагалі знайшла?

- Настю, але ж нам було добре разом. Навіщо було все руйнувати? - він повільно обходить стіл, а я роблю декілька кроків назад. Не хочу, щоб він наближався, не зараз.

- А руйнувати мою сім'ю можна було? - випалюю сердито. - Ти знаєш, що після твого звільнення, тато змушений був їхати на заробітки, щоб прогодувати дітей? А потім він покинув нас, знайшов собі іншу жінку.

Вадим округлює очі від здивування. Ще крок в мою сторону і він протягує руку.

- Мені шкода, що так сталось, - в його голосі співчуття.

- Це ти у всьому винен, - продовжую відступати.

- Тобто, я винен, що твій батько виявився зрадником, - він хмуриться, йому не подобаються мої звинувачення.

Через секунду я вже шкодую, що це сказала. Адже насправді Вадим винен лише в тому, що тато залишився без роботи (я досі не згідна, що він крадій), а ось заводити нову сім'ю йому ніхто не змушував.

Треба звідси забиратись, бо ні до чого хорошого ми не договоримось. Зиркаю на стіл, де залишила диктофон і записник. Змушена повернутись за ними, але до Вадима близько не підходжу, оминаю його десятою дорогою. Боюсь опинитись занадто близько до цього чоловіка. Здається, якщо він мене торкнеться, усі почуття миттю повернуться.

- Краще я піду. Розмови в нас все одно не виходить, - кажу пригнічено, запихаючи свої речі у сумочку, і поспішаю до дверей.

Навіть не глянувши на Вадима, вибігаю з кабінету. Його секретарка аж підскакує від несподіванки. Лечу коридором в сторону ліфта. Відчуваю, що зараз заплачу і стримуюсь з усіх сил.

Все пішло шкереберть. Інтерв'ю не вдалось і скоріш за все мене звільнять. Мої плани знову зіпсовані і Вадим знову в цьому винен.

Я намагалась тримати себе в руках, чесно. Та поруч з ним емоції мені не підвладні. Поки ще говорив про себе, ще нічого, та коли зачепили спільне минуле, я не витримала.

І нехай звільняють, одна радість, я скоро побачу своїх дівчаток.

Дочекавшись ліфта, заходжу в кабіну. На щастя більше нікого нема і я можу пустити сльозу, поки ніхто не бачить.

Та не встигають дверцята зімкнутись, як між ними просовується чоловіча рука, а потім і все тіло цілком. На автоматі відступаю, притуляюсь до задньої стінки. Вадим важко дихає, можливо біг. Робить два кроки вперед і нависає наді мною.

Ліфт зачиняється і рушає, замкнувши нас у тісному просторі. І мені різко не вистачає повітря.