Розділ 7

Срібна тінь опускалася все нижче.
Лінда стояла біля вікна й не відводила погляду від вершника.
Рейнар грізно загарчав.
Маркус поклав руку йому на шию.
— Спокійно. Спочатку дізнаємося, хто це.
— А якщо він ворог? — запитала Елія.
— Тоді ми захистимо замок, — відповів Маркус.
Раян став поруч із Ліндою.
— Разом.
Лінда кивнула.
— Разом.
Елара дивилася на вершника так, ніби намагалася пригадати щось дуже давнє.
Раптом її медальйон спалахнув.
І срібний вершник приземлився на подвір'ї.
За ним стояв величезний білий дракон із блакитними очима.
Дракон опустив голову.
Вершник зняв капюшон.
Це був хлопець приблизно їхнього віку.
Темне волосся, сріблясті очі та знак шести крил на руці.
Він підняв погляд.
— Мене звати Арен.
Лінда зробила крок уперед.
— Ти... шостий?
Арен усміхнувся.
— Схоже, книга вже розповіла вам про мене.
Маркус здивовано подивився на нього.
— Ти Небесний Вершник?
— Останній із тих, хто ще пам'ятає стару клятву.
Елара підійшла ближче.
— Я думала, ваш рід зник.
— Майже.
Арен подивився на неї.
— Але одна гілка нашого роду вижила. Ми чекали на Хранительку та Володаря драконів.
Лінда відчула, як золоте світло огорнуло її руку.
— Навіщо?
Арен подивився в небо.
— Бо Останній Древній Дракон прокинувся.
Усі замовкли.
Далеко за горами небо раптом потемніло.
Зі стародавнього лісу вирвалося золоте світло.
А потім пролунав голос.
Не страшний.
Не злий.
Дуже давній.
— Хранителько... Володарю...
Лінда відчула, як по шкірі пробігли мурашки.
— Це він.
Маркус кивнув.
— Останній Древній Дракон.
Арен сів на свого дракона.
— Він не хоче знищити світ.
— Тоді чого він хоче? — запитав Раян.
Арен відповів:
— Свободи.
Елара згадала слова своєї матері.
— Брама Порожнечі...
Арен кивнув.
— Вона була не в'язницею для дракона.
Лінда здивовано подивилася на нього.
— А чим?
— Замком.
— Що вона замикала?
Арен подивився на темні гори.
— Давню силу, яка колись намагалася підкорити драконів.
Маркус стиснув кулаки.
— Чорні дракони?
— Їхній творець.
Усі завмерли.
Команда вирушила до Озера Спогадів.
Цього разу їх було шестеро.
Лінда.
Маркус.
Елія.
Раян.
Елара.
Арен.
Поруч летіли їхні дракони.
Рейнар летів біля Маркуса.
Дракон Елії — поруч із нею.
Сайрон летів неподалік Раяна.
Аренів білий дракон ішов попереду.
Елара їхала верхи на своєму драконі.
Коли вони дісталися озера, вода почала світитися.
Посередині виникло зображення.
Шість крил.
Лінда простягнула руку.
Маркус зробив те саме.
Елія, Раян, Елара й Арен стали поруч.
Їхні знаки засвітилися одночасно.
Золоте.
Срібне.
Синє.
Біле.
Темно-золоте.
І ще одне — кольору ранкового неба.
Шість променів з'єдналися.
З озера піднялася величезна постать.
Дракон.
Настільки великий, що його крила закрили частину неба.
Його луска світилася золотом і сріблом.
А очі були добрими.
— Ви прийшли.
Лінда зробила крок вперед.
— Ти Останній Древній Дракон?
— Так.
Маркус запитав:
— Чому саме ми?
Дракон подивився на кожного.
— Бо сила ніколи не була призначена лише одному.
Його погляд зупинився на Лінді.
— Хранителька.
Потім на Маркусі.
— Володар.
На Елії та Раяні.
— Вершники.
На Еларі.
— Кров давнього роду.
І на Арені.
— Останній Небесний Вершник.
Арен тихо сказав:
— Отже, легенда була правдою.
Дракон кивнув.
— Легенда не закінчилася.
Лінда посміхнулася.
— Вона починається.
Раптом земля здригнулася.
Темна тріщина пройшла через каміння біля озера.
З неї вирвалося чорне світло.
Маркус миттєво став перед Елією.
Раян став перед Ліндою.
Елара підняла руку.
— Воно прокинулося.
Останній Древній Дракон розправив крила.
— Ні.
Він подивився на них . 
— Воно намагається повернутися.
Лінда подивилася на Маркуса.
— Ми знаємо, що робити.
Маркус усміхнувся.
— Як завжди.
Вони взялися за руки.
Золота й темно-золота магія з'єдналися.
Елія та Раян підняли свої сили.
Елара додала магію свого роду.
Арен — силу Небесних Вершників.
Шість потоків утворили величезне коло.
Дракони злетіли в небо.
Їхні крила створили навколо озера магічний захист.
Темна сила намагалася прорватися.
Але шестеро не відступили.
— Разом! — вигукнула Лінда.
— Разом! — повторив Маркус.
Світло спалахнуло.
Темрява розчинилася.
Тріщина закрилася.
Озеро знову стало спокійним.
І над світом зійшло сонце.
Через кілька днів замок змінився.
Стару залу перетворили на місце, де могли навчатися молоді вершники.
Елара залишилася в замку.
Тепер у неї була родина.
Аліса більше не хотіла втрачати сестру.
Каель часто розмовляв з нею про драконів.
Лінда та Маркус продовжили тренування.
Елія дедалі частіше була поруч із Маркусом.
Вони багато сперечалися, сміялися й допомагали одне одному.
Раян часто тренувався разом із Ліндою.
Їх об'єднувала довіра, яка ставала дедалі міцнішою.
Арен залишився в замку ненадовго.
Перед від'їздом він підійшов до Лінди.
— Ви зробили те, чого не змогли зробити навіть давні Хранителі.
— Ми зробили це разом, — відповіла вона.
Арен усміхнувся.
— Саме тому ви перемогли.
Він сів на свого білого дракона.
— Ще побачимося.
І злетів у небо.
Увечері Лінда стояла на високій вежі.
Маркус підійшов до неї.
— Про що думаєш?
— Про все, що сталося.
Вона подивилася на далекі гори.
— Ще недавно я навіть не знала, що в мене є тітка.
Маркус усміхнувся.
— А тепер у нас є Елара.
— І Арен.
— І дракони.
Лінда засміялася.
— І дуже багато таємниць.
Рейнар тихо загарчав позаду них.
— Він погоджується, — сказав Маркус.
Лінда погладила дракона.
— Знаєш, що найдивніше?
— Що?
— Ми думали, що шукаємо шостого.
Маркус подивився на неї.
— А насправді шостий сам знайшов нас.
Вони подивилися на небо.
Там летіли дракони.
Їхні силуети були освітлені останніми променями сонця.
І десь далеко, за горами, почувся могутній драконячий крик.
Не попередження.
А привітання.
Лінда усміхнулася.
— Думаю, це ще не кінець.
Маркус кивнув.
— Ні.
Він подивився на горизонт.
— Це тільки початок.
Над замком з'явилося шість світлих крил.
І давня легенда, яка століттями чекала своїх спадкоємців, нарешті завершила своє коло.
Але з цього дня почалася нова.
Легенда Лінди та Маркуса.
Спадкоємців драконів.