Розділ 6

Ніч огорнула замок тихою темрявою.
Після подій біля Озера Спогадів усі нарешті повернулися додому. Але спокою не було.
Лінда стояла біля великого вікна у своїй кімнаті й дивилася на далекі гори.
На небі сяяли зорі.
Проте одна думка не давала їй заснути.
Шість крил.
Вона знову згадала медальйон Елари.
Щойно символ з'явився на ньому, Лінда відчула дивне тепло у своїй долоні.
— Чому саме шість? — тихо прошепотіла вона.
Раптом за дверима пролунав стукіт.
— Ліндо? — почувся голос Маркуса.
— Заходь.
Двері відчинилися.
Маркус зайшов до кімнати, а за ним з'явився Рейнар. Дракон просунув голову у двері й уважно подивився на Лінду.
— Ти теж не спиш? — запитала вона.
— Ні.
Маркус сів на крісло.
— Я весь вечір думаю про медальйон Елари.
Лінда повернулася до нього.
— Я теж.
— Мама сказала, що в старих архівах може бути щось про символ шести крил.
— Тоді треба перевірити.
Маркус усміхнувся.
— Я знав, що ти це скажеш.
Рейнар тихо загарчав.
— А ти теж хочеш із нами? — Лінда погладила його по морді.
Дракон задоволено кивнув.
— Тоді ходімо.
Стародавня бібліотека замку була майже порожньою.
Високі полиці сягали стелі. Старі книги вкривалися пилом, а на стінах світилися маленькі магічні кристали.
Лінда запалила золотий вогник на долоні.
— Шукаємо символ із шістьма крилами.
Маркус узяв кілька старих книг.
— Тут нічого.
— І тут.
Рейнар раптом підійшов до найдальшої полиці.
Він торкнувся носом одного з каменів у стіні.
Клац.
Частина полиці відсунулася.
Лінда завмерла.
— Там був таємний прохід?!
Маркус усміхнувся.
— Схоже, наш дракон кращий за нас у пошуках.
Вони зайшли всередину.
За стіною була маленька кругла кімната.
Посередині стояв кам'яний стіл.
А на ньому лежала книга.
Вона була величезною.
На її обкладинці був той самий знак.
Шість срібних крил навколо золотого дракона.
Лінда обережно торкнулася книги.
Книга відкрилася сама.
Сторінки почали перегортатися.
Потім зупинилися.
На старому пергаменті з'явився напис:
«Коли прокинеться Останній Древній Дракон, шестеро спадкоємців зберуться разом».
Маркус насупився.
— Знову шестеро.
Лінда прочитала далі.
«Один нестиме силу Хранительки.
Один — силу Володаря драконів.
Двоє будуть вершниками.
Один нестиме кров давнього роду.
А шостий...»
Текст раптом зник.
— Що?! — вигукнула Лінда.
Маркус нахилився над книгою.
— Останнього речення немає.
— Ні. Воно стерте магією.
Раптом сторінка спалахнула.
Золоте світло піднялося в повітря.
І перед ними з'явилося видіння.
Лінда побачила себе.
Маркуса.
Елію.
Раяна.
Елару.
А поруч із ними стояв хтось іще.
Але обличчя цієї людини було приховане.
Лінда зробила крок уперед.
— Хто ти?
Невідома постать підняла руку.
У її долоні світився знак.
Шість крил.
Потім видіння зникло.
У бібліотеці стало тихо.
— Отже, нас має бути шестеро, — прошепотів Маркус.
— Але хто шостий?
Раптом позаду них пролунав голос:
— Я знаю.
Лінда різко обернулася.
У дверях стояла Елара.
Поруч із нею були Елія та Раян.
— Ви давно тут? — запитав Маркус.
— Достатньо, щоб почути останнє, — відповіла Елара.
Вона підійшла до книги.
Її медальйон почав світитися.
— Моя мама колись розповідала мені одну легенду.
— Яку? — запитала Лінда.
Елара подивилася на знак шести крил.
— Що після війни з Чорними драконами один із давніх родів зник.
Маркус насупився.
— Який рід?
— Рід Небесних Вершників.
Раян здивовано подивився на неї.
— Небесних Вершників не існує вже сотні років.
— Так усі думають, — сказала Елара.
Елія підійшла ближче.
— А якщо один із них залишився?
Елара повільно кивнула.
— Тоді саме він може бути шостим.
У цей момент книга різко закрилася.
А десь далеко, за стінами замку, почувся гучний удар.
Бум!
Вікна затремтіли.
Рейнар заричав.
Маркус миттєво підвівся.
— Це було не грім.
Ще один удар.
Бум!
На небі за вікном спалахнуло червоне світло.
Лінда відчула, як її магія прокинулася.
— Хтось наближається.
Раян визирнув у вікно.
— Там...
Усі кинулися до нього.
Над горами летіла величезна тінь.
Але це був не дракон.
На спині істоти стояв вершник.
Його силует світився сріблом.
Елара зблідла.
— Ні...
Лінда подивилася на неї.
— Ти його знаєш?
Елара мовчала кілька секунд.
Потім прошепотіла:
— Це неможливо.
— Що?
Вона подивилася на срібний знак на небі.
— Це знак Небесних Вершників.
Тінь наблизилася до замку.
А потім над усією долиною пролунав голос:
— Спадкоємці драконів... ви нарешті зібралися.
Лінда відчула холод.
Маркус стиснув кулаки.
Елія стала поруч із ним.
Раян — поруч із Ліндою.
Елара підняла свій медальйон.
А Рейнар розправив крила.
Тоді книга на столі відкрилася сама.
На останній сторінці з'явилося лише одне речення:
«Шостий уже знайшов вас».
Лінда завмерла.
— Тоді...
Маркус подивився у вікно.
— ...він уже тут.
А над замком срібна тінь почала спускатися просто до них.