Розділ 4

Золоті очі Стародавнього Дракона все ще дивилися на них.
Озеро мовчало.
Навіть вітер стих.
Лінда стояла поруч із Маркусом, не зводячи погляду з величезної істоти.
— Він не нападає, — тихо сказала вона.
— Але й не відходить, — відповів Маркус.
Елара зробила крок уперед.
— Бо він чекає.
— На що? — запитав Раян.
Елара подивилася на Лінду та Маркуса.
— На вас.
Маркус насупився.
— Чому саме на нас?
— Тому що ви — двоє спадкоємців.
Лінда подивилася на свою долоню.
Золотий знак Хранительки знову засвітився.
На руці Маркуса з'явилося темно-золоте сяйво.
Елара тихо промовила:
— Хранителька і Володар.
— Разом? — запитала Лінда.
— Разом.
Маркус простягнув руку.
— Спробуємо?
Лінда кивнула.
Їхні долоні зустрілися.
Спочатку нічого не сталося.
А потім...
БУМ!
Навколо них розлетілося золоте світло.
Вода в озері здійнялася величезною хвилею.
Дерева навколо затремтіли.
Рейнар і Сайрон відступили на кілька кроків.
Над Ліндою та Маркусом виник величезний дракон зі світла.
Він мав золоті очі та крила, на яких мерехтіли стародавні символи.
— Неймовірно... — прошепотів Раян.
Елія дивилася на Маркуса.
Він стояв у центрі магічного сяйва, але зовсім не виглядав наляканим.
Навпаки.
Він усміхався.
Елія мимоволі теж усміхнулася.
Маркус помітив це.
Їхні погляди зустрілися.
На мить вони обоє забули про все навколо.
— Еліє! — раптом крикнув Раян.
— Що?
— Не стій!
Дівчина озирнулася.
З лісу знову вийшли воїни Ордену Тіні.
— Їх ще багато! — вигукнула Елара.
Маркус відпустив руку Лінди.
Золотий дракон над ними зник.
— Тоді закінчимо це.
Він сів на Рейнара.
Елія одразу підскочила на свого дракона.
— Я з тобою.
Маркус усміхнувся.
— Не відставай.
— Це ти не відставай.
Вони злетіли разом.
Лінда залишилася на землі з Раяном та Еларою.
— Нам потрібно захистити браму, — сказала Лінда.
Раян кивнув.
— Я допоможу.
— Ти впевнений?
— Так.
Лінда подивилася на нього.
— Тоді тримайся поруч.
Раян усміхнувся.
— Я саме це й планував.
Вони побігли до озера.
Над ними Маркус та Елія летіли поруч.
Рейнар і дракон Елії рухалися майже однаково.
— Праворуч! — крикнула Елія.
Маркус різко повернув.
Унизу спалахнула магія.
— Дякую!
— Будь ласка!
Вони працювали як одна команда.
Незабаром останні воїни Ордену Тіні відступили в ліс.
Маркус подивився на Елію.
— Ти добре літаєш.
— А ти непогано слухаєшся.
— Це комплімент?
— Можливо.
Маркус засміявся.
— Тоді приймаю.
Біля озера Лінда та Раян стояли перед кам'яною брамою.
— Вона знову відкривається, — сказала Лінда.
Раян подивився на символи.
— Нам потрібно щось зробити.
Лінда торкнулася одного з них.
Раян накрив її руку своєю.
— Спробуймо разом.
Лінда подивилася на нього.
Їхні магічні знаки одночасно засвітилися.
Золоте світло пройшло крізь кам'яну браму.
Вона почала закриватися.
— Вийшло! — вигукнув Раян.
Лінда усміхнулася.
— Разом справді легше.
Вони відвели руки.
На кілька секунд запанувала тиша.
Раян подивився на Лінду.
— Ти завжди так сміливо кидаєшся назустріч небезпеці?
— Не завжди.
— А коли?
— Коли потрібно захистити тих, хто мені дорогий.
Раян усміхнувся.
— Тоді я радий бути поруч.
Лінда відчула тепло.
Вона ще не знала, що ця проста фраза згодом стане для неї дуже важливою.
Нарешті всі шестеро зібралися біля озера.
Лінда.
Маркус.
Елія.
Раян.
Елара.
І шостий член їхньої команди — Рейнар, який уже давно став для Маркуса більше ніж просто драконом.
Стародавня брама була закрита.
Але ненадовго.
На її поверхні залишився один знак.
Чорний дракон.
Елара дивилася на нього.
— Це лише початок.
Маркус зітхнув.
— Знову загадки?
— На жаль.
Лінда подивилася на всіх.
— Тоді вирушаємо разом.
Елія кивнула.
Раян усміхнувся.
Маркус подивився на сестру.
— Шестеро?
— Шестеро.
І цього разу вони знали одне точно.
Вони ще не були справжньою командою.
Але дуже скоро нею стануть.
Бо попереду чекали нові землі, стародавні дракони, таємниці їхньої родини...
і почуття, які змінять їхнє життя назавжди