Розділ 2

Ніч минула неспокійно.
Після появи темної смуги за горами весь замок залишався напоготові. Дракони патрулювали небо, вершники перевіряли кордони, а маги стежили за стародавніми порталами.
Але до ранку нічого не сталося.
Саме це й лякало найбільше.
Бо якщо ворог не напав...
то, можливо, він чекав.
Лінда прокинулася ще до сходу сонця.
Вона сіла на ліжку й подивилася на свою долоню.
Золотий знак Хранительки більше не світився.
Проте під шкірою залишалося дивне тепло.
— Ти теж це відчуваєш? — пролунав голос біля вікна.
Лінда різко обернулася.
Маркус сидів на підвіконні.
— Ти що тут робиш?!
— Прийшов тебе розбудити.
— Через вікно?!
— Двері були зачинені.
Лінда закотила очі.
— І ти вирішив, що вікно — чудова ідея?
— Так.
Вона вже хотіла щось відповісти, але побачила його руку.
На зап'ясті Маркуса з'явився тонкий золотий знак.
Такий самий, як учора.
Тільки сьогодні він нагадував маленьке драконяче крило.
— Маркусе...
— Я знаю.
Хлопець насупився.
— Він з'явився вночі.
Лінда підійшла ближче.
— Ти щось чув?
— Так.
— Що?
Маркус подивився у вікно.
— Голос.
Лінда завмерла.
— Я теж.
Брат і сестра перезирнулися.
— Що він сказав? — запитала вона.
Маркус відповів тихо:
— «Знайдіть озеро».
За кілька хвилин вони вже бігли коридором.
— Куди ви зібралися? — почувся голос.
Аліса стояла біля сходів.
Лінда зупинилася.
Маркус — теж.
— Ми хочемо перевірити дещо в лісі, — сказала Лінда.
Аліса одразу зрозуміла.
— Ні.
— Мамо...
— Ліндо, в лісі зараз небезпечно.
Каель вийшов із сусідньої кімнати.
— Я згоден із вашою мамою.
Маркус схрестив руки.
— Але голос привів нас саме туди.
Каель насторожився.
— Який голос?
— Нам обом він сказав одне й те саме.
Аліса зблідла.
— Що саме?
— «Знайдіть озеро».
На кілька секунд стало тихо.
Каель подивився на Алісу.
Вони обмінялися поглядами.
— Ви знаєте це місце? — запитала Лінда.
Аліса повільно кивнула.
— Озеро Спогадів.
— Воно справді існує? — здивувався Маркус.
— Так, — відповіла Аліса. — Але ми ніколи не розповідали вам про нього.
— Чому?
Каель відповів:
— Тому що воно знаходиться за межами наших земель.
Лінда одразу зрозуміла.
— Тобто ви не хочете, щоб ми туди йшли.
— Саме так.
Маркус посміхнувся.
— Тоді нам точно треба туди.
— Маркусе! — одночасно вигукнули Аліса й Каель.
Хлопець підняв руки.
— Добре, добре.
Лінда тихо засміялася.
Аліса похитала головою.
— Ви обоє такі самі, як ми були в молодості.
Каель усміхнувся.
— Навіть гірші.
Через годину в замку вже готували експедицію.
Аліса зрештою погодилася, але поставила одну умову.
З ними мали вирушити двоє вершників.
— І ніяких самостійних походів, — попередила вона.
Маркус кивнув.
— Обіцяю.
— Ти зараз усміхаєшся.
— Просто радий.
— Саме цього я й боюся.
Невдовзі перед воротами з'явилися два дракони.
Перший був темно-синій.
Рейнар.
Другий — сріблястий, із блакитними очима.
Його звали Сайрон.
А разом із ними прийшли двоє молодих вершників.
Дівчина з темним волоссям і зеленими очима.
— Я Елія.
Поруч стояв хлопець зі світло-каштановим волоссям.
— А я Раян.
Маркус уважно подивився на них.
— Ви давно літаєте?
— Достатньо, щоб знати, що ти не повинен командувати драконом, — відповіла Елія.
Маркус підняв брову.
— Я і не командую.
Рейнар у цей момент нахилив голову до хлопця.
— Бачиш? — сказала Елія. — Він сам тебе слухає.
— Саме так.
Лінда засміялася.
Раян тим часом подивився на карту.
— Озеро Спогадів знаходиться далеко. Якщо летіти без зупинок, доберемося до вечора.
— А якщо не летіти? — запитала Лінда.
— Тоді до ночі.
Маркус посміхнувся.
— Значить, летимо швидко.
Елія подивилася на нього.
— Ти завжди такий упертий?
— Так.
— Чудово.
Вона сіла на Сайрона.
— Тоді ми точно не занудьгуємо.
Подорож почалася.
Замок швидко залишився позаду.
Під ними простягалися ліси, річки, скелі та стародавні дороги.
Лінда летіла поруч із Маркусом.
Вона дивилася на горизонт.
Уперше в житті їй здавалося, що світ набагато більший, ніж вона думала.
— Маркусе!
— Що?
— Дивись!
Попереду в небі з'явилися дивні світлі точки.
Раян різко підняв руку.
— Стій!
Дракони зупинилися.
Точки наближалися.
Це були маленькі золоті істоти, схожі на птахів.
Але вони мали прозорі крила.
— Магічні світляки, — сказала Елія.
Одна істота підлетіла до Лінди.
Сіла їй на руку.
І раптом заговорила.
— Хранителька...
Лінда завмерла.
— Ти вмієш говорити?
Істота злетіла.
За нею полетіли інші.
Вони утворили в небі золотий знак.
Той самий символ, який був на руці Лінди.
А потім символ змінився.
Він показав напрямок.
На північ.
До лісу.
— Це не випадковість, — прошепотіла Лінда.
Маркус подивився вперед.
— Тоді летимо за ними.
Дракони рушили.
Але ніхто не помітив, що далеко внизу, серед дерев, за ними хтось спостерігав.
Дівчина в темному плащі стояла біля старого каменю.
На її руці був такий самий знак.
Тільки чорний.
Вона підняла очі до неба.
— Нарешті...
Її голос був ледве чутним.
— Спадкоємці вирушили до озера.
Вона посміхнулася.
— Тепер починається справжня гра.
Надвечір команда побачила озеро.
Воно лежало посеред величезного лісу.
Його поверхня була абсолютно нерухомою.
Ні хвиль.
Ні вітру.
Нічого.
Рейнар приземлився біля берега.
Маркус зіскочив із дракона.
— Це воно.
Лінда підійшла до води.
Її знак одразу спалахнув.
Вода почала світитися золотим.
А потім із самого центру озера піднялася величезна кам'яна арка.
На ній були стародавні символи.
Лінда прочитала їх.
— «Той, хто прийде за покликом, відкриє шлях».
Маркус подивився на сестру.
— Схоже, це про нас.
Раптом за спиною почувся тріск гілки.
Усі обернулися.
Між деревами стояла незнайома дівчина.
Її темне волосся спадало на плечі, а очі світилися незвичайним сріблястим кольором.
— Не відкривайте браму, — сказала вона.
Маркус зробив крок уперед.
— Хто ти?
Дівчина подивилася на нього.
Потім на Лінду.
І тихо промовила:
— Та, хто знає, що чекає по той бік.
Лінда відчула, як її серце забилося швидше.
А Маркус помітив дещо інше.
На шиї незнайомки висів маленький драконячий медальйон.
Точно такий самий, який колись належав їхньому батькові.
— Звідки в тебе це? — запитав він.
Дівчина стиснула медальйон.
— Це довга історія.
І в ту ж мить за озером почувся громовий гуркіт.
Кам'яна брама почала відкриватися.
Незнайомка зблідла.
— Ми запізнилися.
Лінда подивилася на Маркуса.
Маркус — на неї.
А потім брат і сестра одночасно зробили крок уперед.
Їхня справжня пригода почалася