Розділ 1

Минуло багато років.
Світ уже майже забув ті часи, коли над людськими містами літали чорні дракони, коли стародавні портали відкривалися просто посеред лісів, а магія могла змінити долю цілих королівств.
Тепер люди й дракони жили разом.
У горах знову з'явилися драконячі поселення. На кордонах двох світів більше не стояли вартові. Діти людей навчалися в магічній Академії разом із молодими вершниками, а дракони більше не ховали свої справжні імена.
А над усім цим миром стояли двоє.
Аліса та Каель.
Колись вони врятували два світи.
Тепер вони були батьками двох дітей.
Лінди та Маркуса.
Ранок у замку Володаря драконів почався незвично тихо.
За величезними вікнами повільно сходило сонце. Його золоті промені ковзали по кам'яних вежах, дахах і стародавніх драконячих статуях.
На подвір'ї вже чулися голоси.
— Маркусе! — пролунав крик.
Хлопець навіть не обернувся.
Він біг.
Швидко.
Надто швидко.
За його спиною з гуркотом падали невеликі дерев'яні мішені, які він щойно збив тренувальним списом.
— Я сказав зупинися! — крикнув учитель.
Маркус лише посміхнувся.
— Ще одну!
— Ти вже збив усі!
— Тоді поставте нові.
Учитель тяжко зітхнув.
Маркус був упертим.
Дуже.
Він мав темне волосся, карі очі та дивну золотисту лінію біля зап'ястя, яка з'являлася щоразу, коли хлопець використовував магію.
Але найбільше його відрізняло інше.
Дракони його слухали.
Навіть ті, які не підпускали до себе інших людей.
Особливо великий темно-синій дракон на ім'я Рейнар.
Він лежав неподалік, склавши крила, і спостерігав за хлопцем.
— Не допомагай йому, — пробурмотів учитель.
Дракон повільно відкрив одне око.
І пирхнув.
— Він щойно засміявся? — здивувався вчитель.
Маркус розсміявся.
— Він точно на моєму боці.
Рейнар підняв голову.
І раптом замер.
Його погляд змінився.
Він дивився кудись за Маркуса.
На ліс.
На далекі гори.
Потім дракон видав низький звук.
— Що сталося? — Маркус перестав усміхатися.
Рейнар піднявся.
Крила розправилися.
Вітер пройшовся подвір'ям.
— Ти щось відчув?
Дракон не відповів.
Він дивився на небо.
І саме тоді над замком пролетіла зграя драконів.
Але вони не летіли звичайно.
Усі разом повернули в один бік.
На північ.
Маркус насупився.
— Дивно.
На іншому кінці замку Лінда сиділа у старій бібліотеці.
Навколо неї височіли полиці з книгами.
Сотні.
Можливо, тисячі.
На одному зі столів лежали стародавні сувої, карти драконячих земель та товста книга в золотій палітурці.
Лінда читала.
Вона була зовсім іншою, ніж її брат.
Спокійна.
Уважна.
Іноді навіть надто серйозна.
Її довге світле волосся спадало на плечі, а на долоні час від часу спалахував золотий знак.
Знак Хранительки.
Лінда провела пальцями по сторінці.
— Нічого...
Вона перегорнула сторінку.
— Знову нічого.
Дівчина вже третю годину шукала відповідь на одне питання.
Чому стародавня магія почала прокидатися саме зараз?
За останні кілька тижнів Лінда чула дивні шепоти.
Не голоси людей.
Не голоси драконів.
Щось інше.
Наче сама магія намагалася щось їй сказати.
Вона заплющила очі.
Тиша.
А потім...
Шепіт.
«Ліндо...»
Дівчина різко розплющила очі.
Книга перед нею здригнулася.
— Хто тут?
Відповіді не було.
Лінда підвелася.
Знак на її руці засвітився яскравіше.
— Я знаю, що ти тут.
Сторінки книги почали перегортатися самі.
Одна.
Друга.
Третя.
Поки не зупинилися на сторінці, яка була абсолютно порожньою.
Лінда нахилилася ближче.
На білому папері почали з'являтися золоті літери.
Дівчина прочитала їх уголос:
— «Коли Хранителька почує голос минулого, Володар почує поклик драконів...»
Лінда завмерла.
Під текстом з'явився другий рядок.
«Двоє спадкоємців відкриють те, що було замкнено назавжди.»
Лінда відступила.
— Ні...
Вона перегорнула сторінку.
На наступній було зображено двох дітей.
Хлопчика та дівчинку.
Позаду них стояли величезні дракони.
А над усією картиною височіла чорна брама.
Лінда відчула холод.
— Цього не було в книзі...
Раптом двері бібліотеки відчинилися.
— Ліндо!
Дівчина здригнулася.
У дверях стояв Маркус.
Він важко дихав після бігу.
— Що сталося? — запитала вона.
— Дракони поводяться дивно.
Лінда повільно закрила книгу.
— Я теж дещо знайшла.
Маркус підійшов ближче.
— Що?
Вона мовчки показала сторінку.
Хлопець нахилився.
Його обличчя змінилося.
— Це...
— Так.
— Що це за брама?
— Не знаю.
Маркус торкнувся малюнка.
І в ту ж мить сторінка спалахнула золотим світлом.
Вони обоє відсахнулися.
Десь далеко почувся гуркіт.
Потім другий.
А потім над замком пролунав рев дракона.
Маркус подивився у вікно.
— Це Рейнар.
Лінда підійшла до нього.
Над горами кружляли десятки драконів.
Але найбільше їх налякало не це.
На горизонті з'явилося світло.
Золоте.
Потім воно змінилося на біле.
А після цього небо на кілька секунд стало абсолютно чорним.
Маркус прошепотів:
— Що це було?
Лінда не відповіла.
Вона дивилася на свою руку.
Золотий знак Хранительки світився так сильно, як ніколи раніше.
І раптом знизу почувся голос.
— Ліндо! Маркусе!
Це була Аліса.
Їхня мама.
Вона стояла біля входу до бібліотеки.
Поруч із нею був Каель.
Колись вони врятували світ.
А тепер обидва дивилися на своїх дітей так, ніби вперше побачили перед собою щось страшенно знайоме.
Каель підійшов до книги.
Побачив сторінку.
І зблід.
— Де ви це знайшли?
— Вона сама відкрилася, — відповіла Лінда.
Каель мовчав.
Аліса взяла книгу до рук.
Її пальці завмерли над малюнком чорної брами.
— Неможливо...
— Мамо? — тихо запитала Лінда.
Аліса підняла очі.
— Ми думали, що знищили це багато років тому.
Маркус насупився.
— Що саме?
Каель подивився на нього.
Потім на Лінду.
— Не знаю, як вам це пояснити.
— Спробуйте, — сказав Маркус.
У кімнаті запала тиша.
За вікном дракони продовжували кружляти над замком.
Нарешті Каель промовив:
— Колись, ще до нашої битви з Першим Чорним Драконом, існувала сила, яку навіть стародавні дракони боялися називати.
Лінда стиснула пальці.
— Яка сила?
Каель відповів не одразу.
— Брама Порожнечі.
Маркус глянув на малюнок.
— Вона існує?
— Ми були впевнені, що ні.
Аліса поклала руку на плече доньки.
— Але якщо книга відкрилася саме зараз...
— То це означає, що вона повернулася? — закінчила Лінда.
Аліса мовчки кивнула.
Раптом із подвір'я пролунав гучний рев.
Цього разу не один.
Десятки драконів одночасно здійнялися в небо.
Маркус побіг до вікна.
— Там!
Далеко за горами з'явилася темна смуга.
Вона рухалася просто до замку.
Каель миттєво став серйозним.
— Усім драконам — у небо.
Аліса подивилася на дітей.
— Ви залишаєтеся тут.
— Ні, — одночасно сказали Лінда й Маркус.
Каель підняв брову.
— Що?
Маркус зробив крок уперед.
— Ми не маленькі.
Лінда додала:
— І якщо це пов'язано з нами, ми повинні знати правду.
Аліса подивилася на Каеля.
Він — на неї.
Вони обоє знали:
діти вже не могли залишатися осторонь.
Бо легенда, яку вони колись завершили, тепер відкривала нову сторінку.
І на цій сторінці були написані два імені.
Лінда.
Маркус.
А далеко за горами щось давнє прокинулося.
Щось, що чекало на них багато років.
І воно вже знало їхні імена.