Розділ 3

Я дістаюся додому, в голові безперервно кручу ситуацію з клінікою. Не можу зупинитись та не думати про це. І ці думки постійно забирають у мене життєві сили, але впоратися зі своїми хвилюваннями я не можу.

Ще й ця участь у нашому конфлікті юридичної фірми «Ардін та партнери» вселяє в мене додаткову тривогу.

Я покопалася в інтернеті, пошукала інформацію про те, як вони працюють, та на своє незадоволення зрозуміла, що не побачила жодного програшу цих законників. Вони, наче акули, оточують свою жертву, доводять її до божевілля, а потім накидаються та… справа у них у кишені. Виграш у суді буде отримано обов'язково. Це лише питання часу.

Я тяжко зітхаю та ледве не проїжджаю потрібний поворот. Зупиняюся та трохи здаю назад. Під сигнал рідкісних машин, я нарешті повертаю у двір свого дому та в'їжджаю в підземний паркінг.

Забираю з машини свої речі та викликаю ліфт, у дзеркало якого я намагаюся не дивитись. Я вже давно сама собі не подобаюсь у відображенні, навіть макіяж не може приховати мою постійну втому та відсутність радісного блиску в очах.

Та й звідки їм взятися, якщо я заганяю себе по повній?!

Відімкнувши двері, я заходжу в квартиру та розуваюся. Вечеряти не хочеться, тому вирушаю відразу в душ, а потім - у ліжко.

Незважаючи на те, що думок у голові ціла сила-силенна, засинаю я миттєво.

А прокинувшись, довго лежу на своїй горизонтальній поверхні, знову прокручуючи свою гірку долю. Потім згадую про обіцянку, дану Антонову, та стягую себе з білого простирадла.

Насамперед дивлюся на годинник та жахаюся, що проспала практично до обіду. Швидко готую сніданок-тире-обід та поспішно поглинаю його. А потім плетуся до шафи, щоб дістати якусь сукню. Тягну на себе неслухняну річ і, коли вона з гучним тріском залишається в мене в руках, психую. Миттєво витягаю штани з легкою кофтою. Отже, буду сьогодні не гарною, а як вже виходить. Навіть фарбуватися не збираюся!

На той час, як до мене в двері стукає водій Василя Олеговича, я вже встигаю відносно заспокоїтись, але наносити макіяж я все рівно не хочу. Хто мене там побачить? Адже я туди не красуватися поїду та й не зв'язку заводити.

Я буду простою супроводжуючою, лише відповідальною за здоров'я свого тимчасового підопічного.

Я зачиняю свою квартиру, заходжу в вже викликаний ліфт, що везе нас до низу, а потім спускаюся невеликими сходами та виходжу на вулицю. На щастя, я не здогадалася взути взуття на високих підборах, тому тепер можу насолоджуватися спокійною ходою в балетках на плоскій підошві.

В автомобілі я забуваю про те, що збиралася почитати пошту в телефоні, мене повністю захоплює розмовою мій співрозмовник і пацієнт. Василь Олегович виявляється дуже ерудованим та дотепним, і я з сумом згадую про свого дідуся, на якого за цим невимушеним спілкуванням трохи схожий Антонов.

Нарешті ми приїжджаємо до розкішного будинку, розташованого за величезним парканом. Сад цієї чудової ділянки просто рясніє яскравими кольорами найрізноманітніших троянд. А вже запах тут який!

Слава Богу, що мене від аромату цих квітів не каламутить так, як від злощасної коли. Інакше я вже й бігла б, куди очі дивляться.

Василь Олегович знайомить мене з іменинником та гостями та вирушає з кимось поспілкуватися. Я судорожно плескаю себе по кишені, розуміючи, що забула телефон у сумці, яку кудись забрала прислуга (та у господаря будинку навіть такі особливі люди є!).

Запитую у дівчини в формі та акуратному фартуху, де можу знайти свої речі, вона відповідає, що їх віднесли в одну з кімнат на другому поверсі, рветься повернути їх мені, але потім її терміново кличе до себе іменинник. Дівчина пошепки повідомляє мені, куди мені відправитися, щоб забрати свою сумку, та тікає. Я ж підіймаюся на другий поверх.

Іду коридором, відраховуючи потрібну мені кількість дверей, як раптом знову відчуваю цей бридкий запах, від якого мене вивертає навиворіт. Закриваю рота рукою та бачу, як двері неподалік відчиняються. Якийсь дуже гарний чоловік кидається до мене, маючи намір допомогти. Я махаю йому рукою не підходити – адже у нього в руках баночка того самого напою, що є джерелом усіх моїх бід.

Не знаю, розуміє він мене чи ні, але залишає баночку в коридорі та допомагає мені дістатися якоїсь найближчої ванної кімнати. Терпляче чекає за дверима, поки я приводжу себе до ладу.

Дивлюсь у дзеркало. Начебто нормально… Ой, ні!

Розумію, що кофту мені доведеться трохи замити.

Чоловік справляється про моє самопочуття та обережно зазирає у двері ванної кімнати в той момент, коли я вже стягнула свою річ через голову.

Цієї ж секунди від дверей, що ведуть у коридор, лунає якийсь дивний звук. Я піднімаю голову та бачу, як різко блідне дуже гарна блондинка, що випадково побачила цю картину, зайшовши сюди.

З жаху, що промайнув у очах чоловіка, я розумію, що, схоже, потрапила зараз у якусь дуже неприємну ситуацію.

***

- Вибачте, - видихає ця красуня та розвертається, щоби піти звідси.

Я перебуваю в повному шоці, абсолютно не розумію, як вирішити всю цю проблему.

- Це ви вибачте, - шепочу те, що першим спадає в мою голову. - Я вагітна.

Тільки потім розумію, як може розцінити мою коротку та ємну фразу ця блондинка. Очі незнайомки стають ще більшими та відразу ж наповнюються сльозами.

На щастя, цю ситуацію рятує небайдужий чоловік, який знайшов мене на свою голову та наважився мені допомогти.

- Злато, - він міцно обіймає дівчину, не даючи їй нікуди піти. - Сонечко, - продовжу, хвилюючись, - це зовсім не те, що ти подумала. Я цю жінку вперше бачу.

Щось зовсім божевільне пролітає в цю секунду в бездонних вирах незнайомки.

Я ж червонію та блідну. Ось як відчувала, що мені зовсім не треба було тут з'являтися… Навіщо погодилася?!

На щастя, хоч запаху коли я більше не відчуваю. Правда, це не скасовує того факту, що на моїй кофті тепер мокра пляма, а сама я стою, прикриваючи верхню частину тулуба рушником.