Подарунок

Замок стояв на вершині скелі, що нависла над морем. Здавалося, що колись замість суші тут теж було море і величезна хвиля, у найвищій точці свого стрімкого бігу, вже готова обрушитися, раптом застигла. Прибережні хвилі омивали підніжжя скелі, як би закликаючи її ожити, та скеля залишалась нерухомою. І, напевно, якийсь чоловік побачивши це, подумав, що на вершині скелі не вистачає білої піни, що облямовує всі хвилі. Вирішивши виправити цю помилку природи, побудував там білий замок з безліччю веж і зубчастою стіною.

У замку жила принцеса Ія зі своїми батьками: королем і королевою невеликої, але досить багатої держави. Люди там жили, переважно, рибним промислом, землеробством, і торгівлею, як сушею, так і морем. Земля була родючою, у морі - достаток риби, та й королівство розташовувалося так, що через нього проходили багато торговельних шляхів. І все було б чудово, якби не одна обставина, яка не давала спокою королю та королеві: їхня єдина дочка була закохана в морського царя.

Сталося так, що ще дитиною принцесу відправили вчитися, і повернулася вона до королівства, вже на виданні. Ія була дуже гарною та розумною дівчиною, тому охочих посвататися до неї було, хоч відбавляй. Але одного разу, гуляючи берегом моря, вона побачила гарного молодого чоловіка, що виходив із води, це був морський цар. Він підійшов до дівчини, мабуть, прийнявши її за одну зі своїх німф, яка вирішила погрітися на сонечку. Погляди їх зустрілися, і цар моря вже не зміг виплисти з безкрайньої синеви очей принцеси, а для Ії з того дня не існувало жодного чоловіка, крім її коханого. Король з королевою були проти їхнього кохання, адже морський цар не міг одружитися з принцесою як це прийнято на землі, не міг жити в замку і керувати державою. Як і всі батьки, вони сподівалися, що їхня дочка вийде заміж за якогось принца чи короля, народить йому спадкоємців, і займатиметься своїми туалетами, а також організацією балів прийомів та інших розваг, як і личить дівчині її кола. А натомість їхня дочка цілими днями плавала в морі і прирікала себе на важке і нудне заняття – управління державою. Звичайно, король і королева могли насильно видати дочку заміж, як це робили багато хто, але вони боялися викликати гнів морського царя, адже він, чого доброго зі злості, міг затопити все королівство. Щотижня в білому замку гостював якийсь принц, король або герцог, запрошений батьками Ії. Вони сподівалися, що хоч хтось із запрошених гостей сподобається принцесі, і вона забуде нарешті морського царя. Однак не минуло й року, як запрошувати стало нікого, а Ія, як і раніше, проводила весь вільний час на березі чи в морі і чути нічого не хотіла про когось іншого.

Ішов час, і король з королевою змирилися з таким станом речей. Коханий дочки не міг довго перебувати на суші, але іноді приймав запрошення повечеряти в замку. У такі вечори король, королева з принцесою, а також їх гість засиджувалися допізна: розмовляли, жартували, сміялися. Незабаром морський цар підкорив усіх мешканців замку своїм розумом та веселою вдачею.

Тепер уже й сам король виходив на берег моря, щоб побачитися із зятем, і порадитись з ним у деяких питаннях.

Так минув рік. А ще за дев'ять місяців принцеса Ія народила сина.

Цього дня море навколо замку вирувало і хвилювалося тому, що хвилювався його володар. Хвилі нетерпляче билися об скелю, і з шипінням відповзали назад углиб.

Нарешті, із замку долинув дитячий плач. Тоді одна величезна хвиля піднялася до вікон, у яких яскраво горіло світло і, відчинивши їх, увірвалася всередину. Але замість води у кімнаті замку з'явився чоловік. Він стрімко підійшов до ліжка, на якому лежала Ія.

          –  Ваша величність, у вас син! – Радісно сказала одна з повитух і подала йому дитину.

Морський володар обережно взяв загорнутого в ковдру малюка.

         – У нього твої очі, – сказала Ія, і втомлено посміхнулася.

І справді, очі хлопчика були дивовижними – вони змінювали колір так само, як і море. У ясну сонячну погоду очі принца були яскраво-блакитного кольору, якщо наближалася гроза, то очі хлопчика ставали смарагдовими, а напередодні урагану чи шторму вони темніли до чорноти морських глибин.

          – Ну, привіт, Арістей, майбутній володар моря і землі. – Сказав морський владика, дбайливо проводячи пальцем, по щоці сина.

Майбутній володар, який нічого не підозрював про своє майбутнє, спокійно заснув на руках батька.

– Може, він не захоче бути володарем, – сказала принцеса.

– Подивимось. У будь-якому випадку, на нього чекає чудова доля, якщо він зважиться зробити вибір. – Відповів владика.                                                                                                                     

 *                     *                    *                  *                *                 *                   *

Коли Арістею виповнився один рік, у палаці влаштували грандіозне свято. Крім іменитих гостей, запрошених із цього приводу, до замку також прибули представники всіх станів королівства. Люди дуже пишалися своїм незвичайним маленьким паном і тому намагалися принести подарунки не стільки дорогі, як дивовижні.

Від рибалок принц отримав опудало величезної зубастої риби, зробленої так, що якщо натиснути їй на спину, паща риби відкривалася і там світилася кулька; селяни надіслали йому безліч яскраво розфарбованих іграшок із дерева; ковалі – маленьке позолочене крісло, зменшену копію королівського трону його діда . Ще було дуже багато подарунків від купців, моряків, виноробів та інших мешканців королівства. Але найдорожчим для Арістея став подарунок старого моряка, який одним із останніх прийшов привітати принца. Моряк підійшов, тримаючи в руках невеликий кошик, вклонився маленькому принцу, його мамі, королю, королеві і сказав:

– Цього звіра я нещодавно привіз із дуже далекої країни, раніше там їх мешкало безліч. Але злі, заздрісні люди знищили всіх тварин, позаздривши їх силі і розуму, - З цими словами моряк відкрив кошик.