Розділ 19

Аліка

Зважаючи на все, хлопчики вже поснідали. Оглядаю залиту кров’ю підлогу та купу кісток. Принюхуюсь… Кабанчик, печінка сира… Фі. Компот і печиво?

Тагір лежить задоволений. Та і принц, схоже, теж у гарному настрої.

Починаю змащувати шкіру Тагіра маззю. У кількох місцях видаляю луску, що застрягла, й обробляю рани. Тагір мужньо терпить усі процедури, та і знеболювання діє. До того ж хлопець за мене не продемонструє, що йому боляче, це я вже знаю. Ось тільки його думки для мене – як відчинена книга! Навіть із матір’ю в мене немає такого міцного та глибокого ментального зв’язку! І найцікавіше, я відчуваю, що він намагається від мене «закритися», але нічого не виходить. Як і в мене, до речі.

Принц Раян постійно підколює Тагіра й це йому не подобається, але я помітила, що брати – король Ердан і принц Раян – постійно між собою так спілкуються і не ображаються один на одного. Ось тільки Тагір до такого, схоже, не звик. Він – єдиний син і звик до спілкування лише в рамках етикету. Як, мабуть, нудно йому було в дитинстві! Я, як ніхто, розумію його. Ми з матір’ю довгі роки прожили практично далеко від цивілізації. Я довго звикала до життя в столиці, і досі почуваюся в палаці не у своїй тарілці, а тим більше серед знаті. І, попри те, що мені подобається вчитися в Академії, снобізм оточуючих створює мені чималі труднощі. Але я і до цього звикла… звикну… рано чи пізно…

Тагір

Дивно, чомусь мені останнім часом здається, що батько десь поруч? Я відчуваю його. І хоча наш ментальний зв’язок наглухо закритий із мого боку, але його присутність, коли він знаходиться поблизу, я завжди відчуваю.

Намагаюся налаштуватися на його думки, не видаючи себе, хоч це й ризиковано. Батько – сильний і досвідчений менталіст, а я – самоучка, що приховує від усіх свій дар.

Мені вдається вловити деякі уривки думок батька. Зважаючи на все, він у сказі й не зовсім тверезий. Здебільшого це якісь уривки… Окремі слова, лайка… Але, нарешті, мені вдається зловити одну, цілком чітко сформульовану думку:

«Барт – син Лани! Навіть нашийник срібний є! То може вона й Тагіра нагуляла?? Барта – від Грега, а цього підкидька від кого??»

Що-що?

Тобто цей самий, невідомий мені Барт – син моєї матері та колишнього короля Диких Земель Грега?? Брат Раяна та Ердана? Та мій…

Я шокований, але тепер хоч трохи стає зрозумілою поведінка Раяна. Він банально ревнує! Думає, що Барта доведеться ділити зі мною? Можна подумати, що мені потрібний брат-бастард!

Як вони взагалі збираються його світові демонструвати? Напевно, у нього золота луска! Усі діти золотих драконів народжуються із цією родовою ознакою. Звичайно, проявляється вона лише після першого дорослого линяння. Як і срібний нашийник Роду моєї матері. Який, напевно, Барт успадкував. І де б він не з’явився у звіриній іпостасі, його дракон демонструватиме оточуючим ганьбу моєї матері!

Я не знаю де цей бастард зараз, але розумію одне – я його вже ненавиджу!! І намагатимусь зробити все, щоб цей факт біографії моєї матері не виплив назовні. Навіть якщо доведеться прикінчити цього Барта!

Раян

Я не знаю, що сталося, але Тагір раптом наглухо закрився від мене. Гиркає очима й шипить, якщо я підходжу до нього. Невже це через ті три печива?? Звичайно, будь-який дракон той ще власник, але навіть за свою Істинну я не став би так реагувати, як Тагір через їжу. Ні, тут я сам собі брешу, за Караду я б і не так визвірився! Але чого раптом брикнув Тагір? Чи не через Аліку ж? Тим більше, що я на неї точно не претендую, і це навіть безглуздий імперіониш, в якого ше навіть линяння не закінчилося, міг зрозуміти. Так що все ж таки трапилося??

– Ваша Високість! Король просив Вас терміново зайти до нього! – Вдається посильний від Ердану.

– Та як би… мені наставник заборонив виходити, – шиплю я. Як же неприємно визнаватися перед кимось, що я банально покараний!

– Кай зняв заборону. Вам треба терміново прийти до короля!

Уфф!! Нарешті! Цікаво, чи я встигну спочатку заскочити до Каради? Хоч на пару хвилин?

– Ердан просив простежити, що б ви попрямували до його кабінету, – зніяковіло проскиглив молодий посильний.

Я зітхнув, Ердан мене дуже добре знає. Але, напевно, справді щось термінове, швидше за все, це пов’язано з реалізацією плану Ердана з порятунку Барта. Посилочки вже кілька днів у нас, напевно, нарешті, домовилися! Карада мене зрозуміє…

Вирушаю прямо до кабінету короля. Ердан, Діган та Кай уже там.

– Раяне, ми вирушаємо до Озерного Краю, ситуація в Барта критична.

– Про все домовилися з…

– Не зовсім, але, я думаю, вирішимо на місці.

– Впевнений, що варто ризикувати?

– Варіантів немає. Вранці Барта переводять на 4-й рівень… – скриплю зубами, ми всі знаємо, чим це може закінчитися. – Раяне, ти залишаєшся за мене, постарайся нічого не реформувати й указів не видавати, доки мене не буде.

– Так, постарайся, – тихо шипить на мене Кай.

– Ну, вооот, а в мене такі плааани були! – роблено обурююся я, і тут же прилітає три жартівливі, але вагомі потиличники. Як же мені набридло бути молодшим! Ох, відіграюсь я на Барті!