Розділ 16

Аліка

Я злітала додому до матері, але повернулася раніше, ніж планувала. Мама засмучена, як завжди, коли її Істинний відлітає, що буває частіше, ніж їй хотілося б.

Я не розумію їхніх стосунків, але не втручаюсь. Дорослі люди, самі розберуться. З того часу, як вони познайомилися, та ініціалізувалася їхня Істинність, я живу в столиці, з дядьком Саамітом, маминим братом. Я навіть не в курсі, чи знає Істинний матері про моє існування! Тому вдома буваю рідко, і якщо не впевнена, що мама зараз одна, навіть не заходжу на посадку, а одразу розвертаюсь і лечу назад.

Сьогодні мені пощастило – крім матері та сестри вдома нікого немає. Підлітаю, роблю коло над будинком і приземляюся на майданчику перед головним входом.

Мама сидить у саду, як завжди сумна та змучена розлукою зі своїм Істинним. Скільки це триватиме? Я ж бачу, як вона страждає! І це не через розставання з Парою. У них росте дочка, і це згладжує симптоми розлучення. Мама просто дуже переймається своїм Істинним. Я не знаю, чим він займається, але швидше за все він військовий. Я, як можу, намагаюся мамі допомогти, але заспокійливі трави не дуже допомагають. Тим більше якщо їх не пити.

– Розкажи, доню, чим займаєшся? Чи не знайшла ще собі нареченого? – Як завжди цікавиться мама, наче я в столицю тільки за цим вирушила!

– Мам! Які наречені! Незабаром заняття в Академії розпочнуться. Не до наречених мені зараз. Та й роботи в дядька Сааміта побільшало! – мимоволі згадую про Тагіра, але жену від себе всі ці думки про цього дурного й зарозумілого дракона.

Тагір – спадкоємець престолу, а я – лише помічниця лікаря, не зі знатного роду. Звичайна дракониця з лускою без металевого відблиску, як у родовитих. Навіть в Академії мене мало хто помічає, але я і не намагаюся виділятися. І друзів-подружок у мене крім Луани та Ітона немає. Не прийнято в родовитих драконів із подібними мені спілкуватися. Але Луана вийшла заміж, народила трійню і тепер знову вагітна. Ми з нею зараз рідко бачимося. А Ітон… Ітон навчається в Академії Імперії! І не відомо коли повернеться. Навіть на канікули не прилітав!

Побувши з матір’ю зовсім небагато, та вдосталь набалакавшись із молодшою сестрою, я ще до світанку вирушаю назад до столиці. Дяді Сааміту потрібна моя допомога – дракон Тагіра величезний, а знеболювальна мазь діє лише чотири години. Часу вистачає якраз обробити його та приготувати нову порцію зілля. А перші дні змащувати шкіру треба цілодобово.

Раян

Прокидаюся посеред ночі від якихось дивних відчуттів. Наче вся шкіра горить вогнем. Це почуття мені знайоме – так було, коли я висмикував собі луску в карцері імперської Академії. Брр… насниться ж таке! Перевертаюсь на інший бік і збираюся спати далі.

«Раяне… Ти спиш?»

– Дякую тобі, Тагіре, уже ні.

«Раяне, зніми попону з мене, будь ласка!»

– Ось нема чого робити! Спи, дрібний!

«Раянеее… Уся шкура горить… Будь ласка…»

Некрилаті Боги! Прокидаюся повністю, але відчуття печіння в шкірі не пропадає. Так, Тагіре, менталіст лисий! «Поділився» відчуттями.

Знімаю з дрібного попону, але мені легше не стає, отже йому теж.

Оглядаю шкуру спадкоємця. Зважаючи на все, його пора знову змащувати. Зітхаю, оцінюючи фронт робіт. Поодинці я цим до ранку займатимуся!

Але однаково вже не заснути. Та і шкода цього шмаркача. Беру банку зі знеболенням і по приставних сходах підіймаюсь до нього на спину.

«Не треба, потерплю до ранку. Іди спати».

– Заткнися! – гарчу у відповідь. – Поспиш тут із тобою! У мене вже в самого шкіра горить.

«Ой, я не хотів! Зараз закриюся…»

– Я тобі закриюсь! Розмовляй зі мною. Тобі ж так легше?

«Так, відвертає».

– Ну, от і розмовляй. А я швидко.

«Угу. Дякую! Раян, можна питання?»

– Давай…

«Чому ти на мене сердишся?»

– Тому, що розбудив!

«Не зараз. Раніше. Коли я тільки-но з’явився в палаці? Ти одразу на мене сердився, з першого дня. Чому?»

– Через Барта.

Хто такий Барт?

– Дізнаєшся, коли прийде час. Ердан тобі все розповість.

Тагір у відповідь тільки тихенько шипить. Ну, не знаю я, як йому розповісти про Барта. Тим більше зараз, коли життя брата висить на волосині.

«Ай!» – раптом скрикнув Тагір.

– Що таке? – роздратовано гарчу я. Ну ось що за покарання? Не спадкоємець, а дівчина на виданні! Пищить ніби йому… ой, та тут у нього… – Е, Тагіре, давай я покличу когось. Я сам із таким не впораюся.

«Та всі сплять ще, кого покличеш… Що там??»

– Здається, я зачепив щось, я не лікар. Сааміта треба звати.

– Не треба Сааміта, я зараз усе зроблю, – лунає раптом голос Аліці. Я не очікував її появи так рано та ще серед ночі!

– Аліко! Як ти вчасно!