Розділ 13

Тагір

Ердан і Раян йдуть, і лікар відразу починає працювати. Мою шкуру змащують знеболювальною маззю, і мій стан помітно покращується.

За пів години Раян, як і обіцяв, приносить сиру печінку. На вигляд це, звичайно, не дуже… Я взагалі не любитель сирого м’яса. Але ж запах! Мій зголоднілий дракон накинувся на частування, проковтнувши все в один присід. Я навіть смак особливо не встиг розкуштувати, але стан блаженства після цього мене накрив, і я, здається, задрімав. І не помітив, як у приміщенні виявилася ще одна дійова особа – помічниця лікаря. Дівчина змащує мою запалену шкіру маззю, і, треба зізнатися, результат перевершив усі мої очікування. І я навіть почав отримувати задоволення від процесу, поки що…

Ні, вони знущаються! Чи не підставлю я черево! Не за дівчиськом, так точно! Клацаю зубами, викликаючи роздратування лікаря.

– Та зробіть із ним щось! Ви, четверо, навіщо тут? – звертається лікар Сааміт до вартових. – Мені треба обробити його черево! Тагір! Лягай на бік! Мені короля звати?

Та хоч Некрилатих Богів кличте!! При дівчинці я черево не покажу!! Ричу на всіх і не підпускаю до себе нікого.

– Сааміте, можна Вас на хвилиночку? – Принц Раян з’явився дуже вчасно.

– Принце, зробіть щось! Він не дає обробити черево!

– Здається, я знаю в чому проблема! – сміється принц, а я скиглю подумки. Якщо він здогадався і зараз озвучить вголос… І зганьбить мене при дівчинці… Я йому цього не пробачу…

Принц і лікар виходять із приміщення, а Аліка, так звати помічницю лікаря, вкотре намагається підійти до мене зі знеболювальною маззю. Гаразд, поки вона змащувала мені тільки шкуру спини, це було… Прохолодна мазь, ніжні ручки дівчини. Я навіть на деякий час забув про біль і… Але тут Сааміт наказав лягти на бік і підставити живіт для змащування маззю. Живіт! Дівчинці! Після того як… Та вони знущаються! Клацаю зубами, не підпускаючи нікого до себе.

Сааміт і Раян повертаються.

– Аліко, – звертається лікар до помічниці. – На сьогодні все. Далі ми впораємося самі, принц Раян мені допоможе. Чекаю на тебе завтра. Як завжди, після обіду.

Уфф… Пронесло. Майже розслабляюся, але насамкінець «чую» думки помічниці лікаря:

«Який сором’язливий! Можна подумати, я щось нове там побачу!»

Якщо дракони вміють червоніти, то я зараз від кінчика носа й до кінчика хвоста яскраво-червоного кольору.

Раян

Новина про те, що повернувся Кай, застала мене одразу після сімейного обіду. Ми з Ерданом із нетерпінням чекали на його повернення, адже від нього й Дігана залежить успіх плану Ердана щодо порятунку Барта. Дуже ризикованого плану взагалі-то, але інших немає.

– Каю? Усе вийшло? – запитує Ердан.

– Так, хоч і було нелегко. Я страшенно втомився і хочу спати. Що там мої підопічні? Чому Тагіра не було на обіді? Раяне?? – Запитує мене наставник.

Я з надією дивлюся на Ердана, але брат кудись різко збирався.

– Мені треба перевірити стан «посилок». – вигадав причину Ердан і змився, залишивши мене на роздратованого Кая.

– Раяне!! За десять хвилин чекаю на тебе в моєму кабінеті! – гарчить наставник.

Настав час розплати? Іду до кабінету наставника, як на ешафот.

– Розповідай. Як ви тут без мене, не повбивали один одного? Ну, ти то живий, бачу.

– Що розповідати. Ердан звільнив мене від ранкових тренувань. Читаємо з Тагиром по чотири години на день, як і наказано. Тагір зараз у лікарському крилі. – плутано викладаю новини.

– А ось із цього моменту – детальніше!

– Л-линяння в нього, – я почав заїкатися?? Прочищаю горло і, намагаючись говорити чітко та невимушено, продовжую: – Тагір линяє.

– У лікарському крилі?? – вкрадливо запитує Кай.

– Ну так, він ніби відлиняв по-швидкому, але не заріс ще… і тепер… ось… його там…

– Цікаво, як це він, так «відлиняв по-швидкому»? Мм? І, головне, чому?

Вию подумки. Напевно, наставник уже все знає! Навіщо допит влаштував?

– Ну… Я трохи його підколював, що він ще зелений…

– Трохи, значить…

– Він і вирішив відлиняти якнайшвидше. Купив на ринку вітаміни для прискорення линяння.

– І…?

– І бадьорячі пігулки.

– Ось як… Тобто ти довів спадкоємця до вживання заборонених препаратів?

Гм. З вуст наставника це звучить ще гірше, ніж моє трактування.

– Ну якось так… – погоджуюсь я, подумки вже влаштовуючись зручніше в карцері.

– Ідемо до нього. Подивимося обсяг проблеми.

– М-може я… того… зразу в п-підземелля? – Ось не хочеться мені відгрібати від наставника при дрібному. А в тому, що отримаю по перше число, я не маю сумніву.

– Ідемо. К. Ньому. Мені ще й у тррретій ррраз повторррити? – гарчить Кай, перебуваючи вже в частковій трансформації, і виходить із кабінету.