Розділ 12

Тагір

Лікар так яскраво описав мій стан і перспективи, що я подумки завив.

З усього сказаного я зрозумів головне – линяння затягнеться ще не відомо на скільки, і приховати мій стан не вийде. Оглядаю приміщення, де я перебуваю: Міцні кам’яні стіни без вікон, на підлозі – пристрої для надійної фіксації дракона. І, хоч це й не підземелля, звідси так просто не вибратися.

Розумію, що я дуже безглуздо вчинив, спробувавши скрити линяння. Але й не лише в цьому. Батько однаково планує від мене відмовитися, треба було просто втекти десь дорогою в Дикі Землі! Загубитися в горах на деякий час, а потім взагалі полетіти кудись якомога далі, туди, де ніколи не чули ні про Імперію, ні про Імператора Саттона, ні тим більше про колишнього спадкоємця Тагіра.

– Що вам потрібно, щоб розпочати лікування? – голос Ердана повертає мене до дійсності.

– Ваше розпорядження, мій королю, та не менше чотирьох міцних вартових. Максимум до вечора, бадьоряча пігулка перестане діяти, то ж мені потрібний ваш дозвіл для фіксації пацієнта. Тим більше, що приблизно до обіду завтра почнуться симптоми скасовування препарату.

– Тобто ламання? – уточнює принц Раян. Дивно, що я не чую в його голосі звичайної злидні. Чи береже сили для завтрашніх «веселощів»?

– Так, можна й так це назвати, Але я б віддав перевагу використанню медичної назви цього хворобливого стану, – лікар робить акцент на слові «хворобливого», від чого король Ердан морщиться. Вісь мій стан – природна розплата за дурість. Згоден із ним абсолютно й не збираюся сперечатися.

– Добре, даю вам дозвіл на всі процедури, які ви вважаєте необхідними, – тепер уже морщусь я. Сподіваюся, королівський лікар не прихований садист, як той, що «лікував» мене вдома.

– І ще одне питання, Ваша Величність. Мені застосовувати знеболювальні препарати при очищенні шкіри від виразок та залишків луски?

Ось воно почалося! Подумки стискаюся, і, зважаючи на все, не тільки подумки. Це неконтрольоване мною почуття страху перед майбутніми процедурами викликало спазм усіх м’язів. Добре, що мені вже немає луски, і її дзвін не видасть мене. Ловлю на собі погляд короля Ердана і, боячись прочитати в ньому вирок, відвертаюся до стіни. Намагаючись не стогнати, навіть затримую подих.

– Робіть усе, що вважаєте за необхідне. Я повністю довіряю вашому професіоналізму, Сааміт.

– Дякую, Ваша Величність. Мені б не хотілося, цьому дитинча завдавати зайвого болю без крайньої потреби. Він і так уже натерпівся і найближчі кілька тижнів теж не буде легкими.

Кілька тижнів?? Некрилаті Боги!! Починаю скиглити, і, здається, уже вголос. Хвиля жаху накрила мене, і я майже не контролюю себе.

– Гей, зеле… дрібний, не скули. Усе найстрашніше вже позаду. Ти тепер не один і в надійних руках. Любиш сиру печінку? Хочеш, приволоку шматок? На кухні завжди для нас з Ерданом тримають. Мм? – це каже принц Раян? Він, що мені співчуває і намагається втішити??

– Ти заспокойся, хлопче, Раян має рацію, далі буде вже не так страшно. Зараз лікар тебе всього змаже знеболенням, а Раян принесе смаколики.

Я киваю головою, соромлячись прояви своїх емоцій і намагаючись припинити тремтіння.

– Раян, вийдемо.

Раян

Ми з Ерданом виходимо з лікарського будинку, що особисто мені більше нагадує каземат. Ще ці пристосування для фіксації. Брр… Ненавиджу відчуття безпорадності й того пронизливого страху, коли збираються пробивати перетинки для фіксації.

– Слухай, братику, ти дрібного не дуже гноби… Він і так якийсь весь смиканий і зашуганий, – відвертає мене від спогадів Ердан, задумливо дивлячись у далечінь.

– Я помітив. А ми думали батько з нами жорстко.

– Ось-ось… а тепер до діла. Візьми вартових і накрий цю лавочку, де дрібний отоварювався.

– Та з великим задоволенням!

– Тепер із приводу ваших тренувань. Ранкові скасовуються і не лише сьогодні. Вечірні відпрацьовуєш, як годиться. А про бібліотеку… Доведеться тобі дрібному вголос читати!

– Якого Некрилатого…!

– Не гарчи! Наша програма сильно від Імперської відрізняється!! Потрібно дрібного підігнати. Він тепер на нашій відповідальності, – шипить на мене брат.

– Ти помітив, як він схожий на Барта?

– Угу. І не лише зовні…

– От не було нам смутку, то ці двоє звалилися на голову.

– А що робити! Барт – сім’я. А дрібний… Теж виходить – сім’я. Вони ж із Бартом брати. Розділяти та сприймати їх окремо не вдасться. До речі, мені здається, що я його чую, коли його емоції зашкалюють.

– Так, я теж помітив. Ми його «чуємо» коли він забуває чи не може блокувати ментальний зв’язок.

– Він сильний менталіст, схоже, але не дуже вміє користуватися своїми здібностями.

– Його ніхто не вчив.

– Нічого. Повернеться Кай і навчить його, – усміхається Ердан.

А я морщусь при згадці наставника. Навчити він його навчить, але чує мій спинний гребінь, що за самодіяльність зеленого, тобто дрібного, я від наставника ще відгребу! Все-таки, я хоч і побічно, але винен у тому, що Тагір вписався в цю авантюру. Якби я не клював його, він і не вирішив би випендритися.