Розділ 10

Тагір

Ну, що ж я отримав, як і хотів, прискорене линяння. Ось тільки до нього не додається прискорене зростання луски! Чи для цього потрібні окремі пігулки? Знову тягнутися на ринок до торговця всією цією гидотою? Начебто тут не далеко… головне, до ранку дотягнути… Прикривши очі та важко дихаючи рахую хвилини до світанку. Стискаю зуби так, що їм теж треба регенерувати.

Згадую, що в саду є невеликий басейн, скоріше декоративний ставок. Майже серйозно починаю обмірковувати план: а чи не перебратися мені у воду?

Ні, погана ідея… Потім садом доведеться повзати – луску збирати! Якщо хоч одну пропущу, усі відразу здогадаються, чия це отруйно зелена тут валяється. У будь-якому мені дістанеться за оборот без дозволу, це я розумію. Але хай хоч линяння закінчиться і шкура заживе! Усе легше буде покарання терпіти не зганьбившись.

Зажмурююсь. Встряв я в халепу, звичайно, з власної дурості. Але що тепер… Хотів золотому носа втерти, от і терпи!

Уявляю, як я з’явлюся після линяння перед цим зарозумілим принцом! Цікаво, якого кольору в мене буде гребінь? Як у батька – абсолютно чорний, чи як у матері – срібний, як і нашийник?

Батько з матір’ю поруч мають просто чудовий вигляд! Величезний, абсолютно чорний дракон батька й така ж чорна, теж досить велика дракониця матусі, зі сріблястим гребенем і срібним нашийником.

Мені здається, батько тільки через це на матері й одружився. Заради ось цього чарівного ефекту, який ця пара драконів справляє на навколишніх!

Так, відволікаючи себе, я дотяг до ранку. Луски насипалося мало – майже вся вже вилиняла. Намагаюся розглянути себе в променях сходу. Практично лисий, зовсім небагато залишилося. Ось тільки нова луска рости поки що не збирається. І шкіра вся вкрита ранами та виразками.

Тяжко зітхаю та обертаюся. У людській іпостасі луска не росте! А значить, покриватимуся рятівним захисним шаром я буду довго. Вию подумки. Прийдеться тягнутися прямо зараз на ринок і попросити в торговця щось для прискорення зростання луски. Як я одразу не здогадався!

Прибираю після себе й повертаюся до своїх покоїв. Мені на ринок, а потім одразу на тренування. Із сумнівом дивлюся на пігулку, що бадьорить. Що там казав торговець? Один раз на два дні? Але без пігулки я і до плацу не доповзу. Запихаю в себе шматочок їжі та ковтаю ліки. Мене нудить, і я з огидою дивлюся на вчорашню вечерю, що залишилася, намагаючись не повернути вже проковтнуте.

Раян

Щось мені не спиться. Стан Тагіра мені не подобається. Захворів чи що? Хоча все це дуже схоже на наслідки приймання бадьорячих пігулок.

Заловити б цього шмаркача на прийманні заборонених препаратів! І зі скандалом повернути його до рідної Імперії! Уявляю, який буде «щасливий» його тато! Кажуть, рука в нього важка та у вихованні сина він ніякими методами не гребує.

А якщо в імперського гаденя мізків вистачає всякої погані вживати, значить, так йому і треба! І мало він отримував від батька.

Ось тільки де він цю гидоту бере? Зважаючи на те, наскільки він бадьорий із ранку, саме вранці він пігулки й приймає.

Встаю раніше, про всяк випадок, щоби простежити за зеленим. Виходжу в садок, подихати повітрям. З далекого кінця саду, де в нас знаходяться навіси для обороту, лунає жалібне, ледь чутне скиглення. Голос здався мені знайомим, і я тихенько підкрадаюся до навісів.

Некрилаті Боги!! Що це???

Під найдальшим навісом, вчепившись зубами в мармурову квітку, лежить дракон. Практично без луски… Шкіра запалена і вся у виразках. Я вже збираюся підбігти до нещасного, але він із протяжним стогом обертається, приймаючи людську подобу. Тагір??? Цей шмаркач вирішив оновити луску нишком?

Тим часом Тагір збирає луску, що обсипалася, і, ледве тягнучи ноги та спотикаючись на кожному кроці, йде у свої покої. Оце новину я дізнався! Це дрібному так просто не минеться! Він порушив заборону на оборот! Передчуваю, як йому дістанеться від наставника! От би ще його на пігулках заловити.

Мабуть, спостерігатиму ще трохи. Ердан усе одно поки спить, а я, може, ще щось цікавого про спадкоємця дізнаюсь.

Безшумно рухаюся за Тагіром темними коридорами палацу. Благо цей дурень не в тому стані, щоби помітити стеження.

Тагір заходить у свої покої, і я чую звук води, що біжить. Не дивно, намагається охолодити запалену шкіру. Ось тільки з такими виразками, як у нього, це погана ідея.

До лікаря б його відправити. Та чим швидше, тим краще. Уже майже наважуюсь наплювати на бажання заловити спадкоємця на вживанні заборонених пігулок і збираюся піти покликати до нього лікаря, але Тагір виходить зі своїх покоїв. Одягнений явно не для тренування.

Досить бадьоро (швидше за все під черговою дозою), насвистуючи щось веселе, Тагір прямує до виходу з палацу. Знаючи, що в такому стані він практично нічого не помічає довкола, я, майже не ховаючись, слідую за ним.

Цілком очікувано, Тагір прийшов на міський ринок до торговця травами. Підходжу ближче й ховаюсь за рогом.

– Ви мені недавно продали вітаміни для прискорення линяння.

– Пам’ятаю, пам’ятаю, допомогло?

– Так, я позбавився старої луски за три дні!