Розділ 9

Тагір

Не знаю чому, але історія знайомства Раяна з його майбутньою дружиною викликає в мене сміх. Мабуть, тому що я вже бачив, до чого це призвело? Та Раян стелиться перед своєю дружиною, начебто постійно боїться, що йому хвіст прищемлять! Ну, або ще щось! При цій думці знову хихикаю, багатозначно зиркаючи на принца. О, а він у сказі! Ледве стримується, але дуже не хоче заробити від наставника покарання. А мені ось на це наплювати! І при першій нагоді, я цього золотого провчу! Тільки треба почекати доки в мене линяння закінчиться.

Час, відведений для занять у бібліотеці, закінчився, і я йду до себе, щоби прийняти душ перед обідом. Шкіра свербить так, що мене всього перетрушує періодично. Приймаю холодний душ, змащуюсь маззю, яка вже майже не допомагає, і вирушаю на тортури обідом у сімейному колі. До якого я – жодним боком. Але, треба віддати належне королю Ердану, він завжди привітний і усміхається з моєю появою. А що йому лишається робити? Прийняти мене у своєму будинку на час навчання в Академії – люб’язність у відповідь на допомогу Імператора Саттона в придушенні змови.

І хто їх знає, до чого вони там із моїм батьком ще домовилися…

Після щільного обіду вирушаю до своїх покоїв і лягаю спати. Точніше, доповзаю до ліжка та вирубуюсь.

– Тагір! Таа-гіір!! – крізь сон чую голос Дарата. – Тагііір!!

– Та не кричи ти! – гарчу я. Голова розколюється, ніби я веселющого напою перепив. – Що трапилося??

– Вечірнє тренування. Через пів години. А вам ще себе довести до ладу.

– Ось за пів години й приходь! – шиплю я, але розумію, що Дарат має рацію, без крижаного душу я себе на ноги не поставлю. – Дякую і вільний на сьогодні.

У відповідь Дарат радісно вилітає з кімнати. Тішить, що мовчки.

Заповзаю в душ і вмикаю холодну воду. Ось що прямо викликає море позитивних емоцій, так це те, що вона тут справді крижана! Мм… по запаленій шкірі, холодна вода… Це кайф! От тільки… Пече чомусь, наче солоною водою по ранах. Про всяк випадок, пробую воду на смак. Абсолютно нормальна. А ось моя шкіра… Виглядає не дуже. Швидше навіть дуже не…

Змащую маззю, шиплячи від огидних відчуттів. Одягаюся, і, здригаючись від дотику одягу до ран, тягнуся на плац. Не пам’ятаю, як відбігав і відпрацював «обов’язкову програму».

Повернувшись у свої покої, буквально впав на ліжко, але потім подумав і переповз на прохолодну кам’яну підлогу. Проігнорувавши вечерю, ледь дочекався, коли всі в палаці затихнуть і можна буде піти до саду та обернутися.

Коли почалася регенерація, мені трохи полегшало, але ненадовго, бо й линяння теж поновилося. Особливо я себе роздивитися не можу, але те, що бачу, не дуже тішить: на місці зеленої луски, що прискорено обсипалася, видно якісь рани. А, враховуючи, що нова луска має бути чорного кольору (як у батька й матері) вигляд у мене, звичайно, той ще. А от і нема чого себе розглядати! Подумки гарчу і вже звично чіпляюся зубами в мармуровий обеліск, щоб не скиглити.

По всьому тілу пробігають спазми, практично відстрілюючи з мене луску. За що боролися, як то кажуть… Отож, я отримав прискорене, до Некрилатих Богів, линяння, як я і хотів.

Раян

За обідом я зовсім забув про спадкоємця, зайнятий виключно думками про наші з Карадою плани на післяобідній відпочинок. Ксі, зрозуміло, погодилася доглянути за нашою малявкою, і ми, не гаючи часу, вирушили до озера. Дві години в екіпажі пролетіли непомітно й дуже плідно, тож після прибуття на озеро ми для початку просто трохи повалялися на сонечку.

Моя дракониця, звичайно, постаралася трохи мені зіпсувати нерви, обернувшись і дефілюючи переді мною в драконячому образі. А я шипів і гарчав, не маючи права обернутися. Зрештою, я не витримав і почав її благати:

– Карадушко, ящірка моя луската, ну може дооосиить?? Часу не так багато, нам ще добиратися назад.

«Можемо полетіти!» – сміється Карада, чудово знаючи, що я не ризикну не послухатися наставника.

– Хтось може, а дехто – ні.

«Я тебе в пазурах донесу. Ніжно! Як мінімум годину часу заощадимо!»

Ричу у відповідь. У Каради давно цей пункт намітився – потягати мене в пазурах. Та ще, зараза така, вловлюю її думки, якнайвище хоче злетіти! А я тим часом бовтатимуся над лісом, стискаючись від страху в її гострих пазурах. Так ось, значить, яка в тебе фантазія, люба жінко? Але ж і я відіграюся! Як тільки з’явиться нагода! Давно хотів мій дракон свою принцесу в гори, у печеру затягнути! І тримати там. З тиждень, як мінімум! Викинувши до Некрилатих Богів весь одяг! Подивимося, як вона мій перший головний зубець нагладжуватиме, випрошуючи їжу та ласку!

Ричу в передчутті й погоджуюсь на всі її умови. Мій час прийде! Я терплячий!

Екіпаж ми відіслали до палацу і провели цю додаткову годину, насолоджуючись один одним.

На вечірнє тренування я з’явився вчасно і, усе ще задоволений нашим післяобіднім «відпочинком», та спочатку нічого не помічав навколо. Поки Тагір просто не впав мені під ноги.

– Гей! Ти чого тут розлігся? – гарчу на нього беззлобно, бо навіть встиг злякатися. Не вистачало ще, щоб спадкоємець Імперії здох тут у нас на плацу.

– А, усе норм, я це… спіткнувся, – шипить дрібний, і відскакує як від вогню від моєї простягнутої руки, досить прудко піднімаючись без моєї допомоги.