Розділ 8

Тагір

Друга ніч линяння виявилася набагато страшнішою за першу. Луска сиплеться з мене клаптями, і таке відчуття, що разом зі шкірою. Насилу стримуюся, щоб не вити. Лежу, вчепившись зубами в якусь кам’яну інсталяцію. Потрібно буде потім відремонтувати тут дещо…

Шалено хочу їсти. У драконячій іпостасі, та ще й під час линяння, потреба в їжі величезна, а я, як би мовити, до повернення наставника не маю права обертатися. То ж як пояснити мій апетит, що збільшився в десятки разів? Принц і так на мене за обідом косився, і я ледве стримав себе, насилу пригальмувавши поглинати все їстівне, до чого зміг дотягнутися.

Про вечерю я взагалі мовчу.

Спробую вранці щось на ринку придбати, якщо змиюся від своїх охоронців. Дякую матері, сунула мені трохи грошей, хоч я і намагався відмовитись. А от батько не тільки не дав мені жодної монетки на дрібні витрати, а й нагадав, що я тут сам по собі, до того ж на повному пансіоні в палаці.

Щойно почало світати, я прийняв людську подобу й зібрав свою луску. На цей раз її виявилося набагато більше, ніж минулої ночі. Як я і хотів – линяння просувається прискореними темпами. Тож ще трохи протриматись треба!

Іду в душ і через пів години насилу змушую себе вийти з-під прохолодних струменів.

Майже бігом добираюся до ринку, благо він розташований усього за кілька кварталів від палацу, і прикупляю кілька пристойних шматків сирого м’яса. Щойно відійшовши за ріг, частково обертаюся і з не приховуваним задоволенням, поглинаю їжу, майже не жуючи. трохи подумавши, з’їдаю одну з пігулок, які торговець рекомендував приймати для бадьорості.

Повертаюся до палацу якраз вчасно. Принц уже розминається на плацу, а я вдаю, що зовсім недавно прокинувся. Демонстративно позіхаю, хоча сну в жодному оці. Плюс пристойна порція свіжого м’яса, і я почуваюсь цілком бадьоро!

Тренування відбувається спокійно й у повній тиші. Раян не намагається мене підчепити, та і взагалі якийсь він задумливий сьогодні. А з мене енергія так і пре, але чіпляти принца в мене немає жодного бажання. Я взагалі не розумію, чого він на мене в’ївся, але розпитувати про причини такого ставлення не збираюся. Я просто й цілком успішно його ігнорую.

Після душу та сніданку мало не в стрибку вирушаю до бібліотеки. Стародавню історію Диких Земель я вже прочитав, переходжу до сучасної. З цікавістю читаю про змову, придушену королем Грегом, не без допомоги мого батька, тобто Імператора Саттона. І дивуюсь. Король Грег відмовився від престолу, щоб зберегти життя наставнику принца Ердана! Чи спроможний мій батько на таку жертву? Гірко посміхаюся про себе, та він мене й сином визнавати не хоче, а вже пожертвувати владою заради когось…

Гаразд, не про це зараз мені думати треба. До початку занять в Академії залишається не так багато часу, а про Дикі Землі я майже нічого не знаю. Подивимося, що тут пишуть про принца Раяна.

Раян

Карада мене з глузду зведе! Якщо вона чогось хоче, то не заспокоїться, доки цього не отримає. Отже, буде мене зводити годинами. І днями. Та й ночами. І як би я не старався, моя розпещена дракониця залишається незадоволеною! Вона хоче на озеро! І, чудово знаючи, що я зараз не можу собі цього дозволити, вона продовжує зводити мене!

Усе ранкове тренування я намагаюся придумати, як вписати в мій розклад поїздку на озеро. В екіпажі дорога в один кінець займе близько двох годин. Які, до речі, теж можна витратити з користю! Тож якщо відразу після обіду стартанути, до озера ми потрапимо вже добре розігріті! Тож я цілком встигну повернутися до палацу до вечірнього тренування! Щоправда, поплескатися в озері в драконячій іпостасі не вийде, не вистачить часу, і Карада, напевно, знайде спосіб відігратися на мені за це!

У передчутті я починаю подумки муркотіти та не відразу помічаю, що спадкоємець сьогодні якось підозріло бадьорий і веселий. Придивляюся і помічаю нездоровий блиск у нього в очах. Та що таке! Таке відчуття, що він пігулок бадьорячих наковтався. А вони в Диких Землях заборонені, між іншим! І де він їх узяв? Тут хтось його забезпечив чи із собою привіз? У будь-якому випадку, якщо його на цьому зловити, проблем у гаденя буде вище даху.

Якщо не розпочнуться раніше зі здоров’ям. Потрібно буде спостерігати за цим зеленим.

Ранкове тренування закінчується, і я вирушаю в душ і снідати з Карадою. До занять у бібліотеці я маю годину. Встигну викласти Караді свої ідеї, про те як організувати наш післяобідній відпочинок! І навіть дещо показати!

З моїм планом Карада погодилася, а демонстрація моїх намірів, у вкороченому, звичайно, варіанті, привела її спочатку в бурхливе захоплення, а після закінчення… ммм… демонстрації – у стан заспокоєння. Не на довго, звичайно, саме до обіду моя дракониця «зголодніє».

У піднесеному настрої вирушаю до бібліотеки. Краєм ока помічаю, що саме вивчає спадкоємець:

«Сучасна історія Диких Земель. Принц Раян».

Я мало не спотикаюся, прочитавши назву підручника. Серйозно? Йому більше зайнятися нема чим?

Згадую, що там, хоч і без подробиць, викладена наша з Карадою історія знайомства, і навіть згадується мій мало не шлюб з Ельвірою.

– Так ось чому ти зелений колір не любиш! – ірже наді мною Тагір, киваючи на книгу й багатозначно граючи бровами. І всі мої добрі наміри мало не вирушають до оселі Некрилатих Богів. Насилу стримую себе, щоб не надавати ляпасів дрібному гаденятові та до кінця занять слухаю його хихикання, поки він читає про мої пригоди в імперській Академії.