Глава сьома. Розмова по душам

   Не встиг я і рота розкрити як двері відчинилися. Фуф порятунок, Дятел перемкнув увагу на тих хто увійшов. Шось він трохи зблід і подав якийсь знак рукою. Я тех повернув обличчя до входу. Там стояла компанія людей. Дятел повернув своє обличчя до мене.

– Пробачте, але нам прийдеться перенести нашу розмову.

– Ні чому? В мене є час. – сказав я побачивши його розгубленість.

– Нажаль його нема в мене. Ляди почали ходити по поміж столиків. 

– Це через цих людей так? – запитав я радіючи що вони врятували мене від неприємної розмови.

–  Ось він! – крикнув один зі тих хто ввійшов показуючи на мене. Одразу всі направилися в мою сторону.

– Ей пане вас не вчили що пальцем показували не ввічливо. – насміхався я роблячи вигляд що нічого не помітив. На справді серце впало кудись в шлунок. А їм що потрібно.

– Ложися! – крикнув Дятел. Я впав на підлогу. Над головою пролетіло закляття. Ага то це маги. Люди зі столів поставали. Почалася магічна бійка. То це всі тут маги? Якого біса, як я сюди потрапив? Може це підстава? 

– Треба забиратися звідси. – прокричав мені співрозмовник.

– Згоден, тут стає досить жарко. Треба дивитися щоб не підсмажили. Біля моєї руки пролетіла вогняна куля (пульсар, або фаербол). Так треба припиняти жартувати, бо вони настроєні серйозно.

– Вилазь Демоне. Настав час покаяння. – про гриміло над моєю головою. Надійною стояв якийсь  мужлан і тягнув до мене руки.

– Дядько ви мене з кимось переплутали. – всеодно жартував я. Однією рукою посилаю йому клин тьми поміж пальців. Чутно крик. Так згоден це дуже боляче, ти кричиш через причину абсолютно оправдану. В очах з'являється безглуздя. 

– Ах ти нечисть. Згинь. – кричить він. В руці вже формирує вогняну кулю. Вона влучить прямісінько в мене. Нема жодних шансів ухилитися, а надшвидкість я ще не отримав.

– Ні стій! Він треба нам живий! Бос хоче з ним поговорити. – кричав капітан цієї команди. В приступі гніву чоловік не чув що йому казали, тому капітан товкнів його і заклинання не потрапило в мене. В ту мить Дятел схопив мене за руку і ми телепортувалися.

  Опинилися ми в штабі Dark Community. 

– Круто. Молодець. – кричав я весело. До мене підійшов Дятел, взяв за грудки та притулив до не рівної стіни.

– Чого ти кричиш? Тобі весело? Вони  за тобою прийшли. Нащо ми їм? Га? Нужбо відповідай. Стіна боляче давила мені на спину, та голову, від здивування я неміг навіть слово промовити, тільки відкривав та закривав рота.

– Що де ж твоя веселість? А може мені небе повернути? Чого через тебе б'ються мої хлопці? Я розімкнув його кулаки, поправив піджак.

– Ще раз так зробиш без рук будеш бігати. Зрозумів? Він відійшов на пару кроків.

– То були твої люди? За столиками? Я правий?

– Так мої.

– А ті хто прийшов то агенти СК?

– Так. Що їм від тебе потрібно? Що ти накоїв?

– І сам намагаюся дізнатися. Навіщо своїх людей туди привів?

– Не довіряю я тобі. Ось і привів. Дотогож знадобилися.

– Ви не зареєстровано в СК? Так?

– Я не буду тобі нічого говорити. Яке право ти маєш? Ми нічого про тебе не знаємо, ні ім'я, ні вік, місце проживання, працевлаштування. Ти нікто з нашої інформації. Чи це не чесно? Тобто надай інформацію, а сам німий як риба.

– Добре. Добре. Але якщо зрадите Я ВАС знайду і мокрого місця не залишу.

– Ну це ще не доведено. Дивлячись як ти в ресторані бився...

– Смійся, смійся. Тож звуть мене Мілоріс. Очи в нього округлилися.

– Як ... ?

– Не як а я. Я і є він. Дятел ледь не впав від подиву.

– Та не може такого бути? Що ти тут робиш? Де пропадав чотириста років?

– Де, де? На Землі проблеми в мене.

– Щось я не бачу божественного рівня магії.  Тільки двухсотий.

– Саме в цьому і є проблема. Я втратив свою силу і не можу повернутися в Зиндон.

– Як це не можеш? Тут я все розповів. Він уважно слухав і не перебивав.

– Нічого собі. Оце інтриги. І я в самому центрі.

– Ну не зовсім. В центрі подій СК.

– Це точно. Думаєш вони знають про твою природу?

– Не думаю – знаю. Так їм це відомо. Може не всім, але інформація просочилася.

– Тепер зрозуміло навіщо ти прийшов до нас. До речі ти уявляєш собі скільки ми отримаємо якщо здамо тебе їм?

– В грошах багато, але мої книги не будуть ваші.

– А де ти їх узяв?

– Це один з Посібників Магії Богів з Особливої Бібліотеки. ПМБОБ. Дуже дорога речь. Таку має кожин бог Тьми, і не має жодна людина. Уявляєш ТИ будеш мати. Один на всьому світі. 

– Згоден по руках. Ми допоможемо тобі. Тим паче це наш долг. Ми поклоняємося тобі.

– Ага то ось чому в мене нема стільки сил. Чим більше послідовників, тим більше сил в бога, а якщо взяти на увагу що мене не було чотириста років то моїх жреців стало набагато менше.