Глава друга. На Землі

– Хай йому грець. Щоб тебе біси побили,– лаялася якась фігура лежачі на траві обличчям до низу. Якщо хтось не здогадався то ця фігура була мною. Ледве піднявся і оглянувся. Угу. Кругом дерева і ніяких людей. Але на ліс це не схоже. Не те що я багато знаю про ліс, адже все життя прожив в Зиндоні, а він під землею. Просто відчуваю що це не ліс. Трава після мого приземлення  по чорніла, з крутилася, по горіла і відкрила в зору землю. Так нашкодив я трішки. Стоп а чому я без сорочки? Дійсно на тілі були лише шкіряні штани, а сорочки не було. Мабуть вона згоріла. А ось штани ні в якому разі не можуть згоріти, бо вони зроблені зі шкіри Вогнеплюйки. 

А тепер час дізнатися куди мене закинуло. Промовляю декілька слів з закляття і кричу:     

– Аліда до мене! Перед ді мною з'явилася маленька крилата, рогата дівчина.         

– Вам теж доброго дня господарю. Скільки ми не бачилися? Рік? Тані більше два роки! А ви навіть не привіталися, – образилася вона. Мені стало трохи соромно. Я мабуть трохи почервонів.      

– Ну вибач Аліда. Я теж радий тебе бачити. А зараз зміни гнів на милість і допоможи мені.            

– Ми не в Зиндоні? А деж ми? Що мало статися що наш принц залишив свою імперію? Може він закохався? – почала допитуватися вона.       

– Ось це тобі і належить вияснити. Де ми, яки ми, що ми і т.п.. А спочатку подивись стан мого тіла. Чи все в нормі, і чи нічого не зламано. Бо боюся від такого польоту щось мало статися.      

 – Ви знаєте господарю, а вам личить, – зробила мені комплімент.    

 – А ось лестощів не треба! Ти краще роби що тобі кажуть.             

 – Господарю в вас зовсім нема романтики. Ви як камінь.                            

 – А романтика мені не потрібна. До того ж де ти бачила Владик Тьми – романтиків? Це якась маячня. 

  Деякий час вона мовчки сканувала моє тіло. Тим часом я оглядався навкруги. Ні це не ліс я впевнений в цьому.    

– Ну то що там Аліда? Все в нормі?       

– Якщо чесно то не дуже. – відповіла вона.    

 – Як це не дуже? Що сталося? Перелом чи що? Та це дрібниці. За лікую.

 – Ну я навіть не знаю як це сказати. Це не перелом.          

– Ти кажи як є. Що сталося?

   Вона деякий час мовчала. Мабуть щось вираховувала, або перевіряла.  – У фізичному стані в вас все ідеально. А ось про Дар я не можу такого сказати. Тут все дуже погано. Подивіться самі. Вона клацнула пальцями і з'явилася табличка, так би мовити, з моїм профілем. Я подивився на цифри. Щелепа відвалилася і гучно впала. Біля стоки магічний рівень стояла цифра сто. Не може такого бути.      

– Ти глузуєш з мене? Скажи що це ілюзія. Такого не може бути. В мене ж був рівень дев'ятсот шістдесят сім. Де він. – кричав я.– Амеріссис вот с**а. Гаді*а. Не вбила так позбавила магії. В неї таж сама слабкість до молодшого брата. А я теж дурень зразу не зрозумів що вона мала на увазі. Що то за заклинання було?                               

– Як я зрозуміла це закляття Фенікса. Позбавлення магічного дару. Крім цього воно перекидає володаря дару куди подалі від суперника який використав дане заклинання. Це дуже складна техніка вона довго готувалась і ретельно все спланувала.            

– Ось тепер я зрозумів її слова " Не скоро побачимося. " Ну й коза. Я навіть телепортуватися не зможу до неї. Дура.           

– Вибачте вам чимось допомогти? – пролунало позаду мене. Я обернувся. Господар цієї фрази був чоловік років тридцяти. В руці він тримав поводок для собаки. Собака породи Хаскі сидів біля хазяїна.    

 – Що ви сказали? – поставив дурне та не доречне запитання я.  

– Кажу вам чимось допомогти? Може поліцію викликати?

– Та ні не треба дякую. – відповів.         

– Може все ж таки треба? Або хоча б таксі? Я заперечливо похитав головою. – Ну тоді добре гарного дня вам. У цей час собака яка сиділа тихо почала скулити та намагалася кинутися на мене.           

– Фу Тері! Погана собака! Так не можна! – ледве стримуючи її кричав господар. – Пробачте не розумію що на неї найшло. Він відтягнув собаку і пішов далі.             

– Що сталося з собакою? Чого вона стала агресивною? – запитав я в Аліди коли ця парочка відійшла подалі і не могла мене почути.               

– Собака відчув що ви не людина. А ще мабуть через мене.        

– Як це?              

– Ну вона відчула в вас темну силу і ще те що ви знаходитесь не один. Відчула мою присутність та почала панікувати. А іноді паніка це агресія.

 – Хіба чоловік не відчув тебе і не побачив? – запитав.   

– Ні звичайні люди не відчувають магію. Тай таких нижчих демонів як я не бачать. Собака то інша справа. В неї органи гостріші ніж у людини.  – Зрозуміло. А що він відмінне взагалі хотів? Та іще. ЩО ТАКЕ ТАКСІ?  – Ну ви повинні розуміти що зараз ви не в Зиндоні, а в іншому світі, а тут свої  звичаї. Як казав Г. Сковорода: " Всякому місту — звичай і права...". Тож вам необхідно звикати. А що до того чоловіка він хотів тобі допомогти. Ти стоїш тут майже голий, кричиш, розмовляєш, начебто з собою, ось він і вирішив підійти спитати.