Архіваріус?

*  *  *  
 Нік з великою радістю почув слова водія про факт прибуття на місце. Останні десять хвилин подорожі перетворились на справжнє випробовування на міцність шлунку. Врешті стрибати довелось досить часто і якби не фіксуючі елементи крісла, хтось би точно собі щось зламав. Бідні діти спочатку тішились та ледь не кричали від захвату, а під кінець - різко поблідшали, здавалось що когось захитало. Навіть вийшовши з «броньовика», Ніка все ще хитало. Тож йому знадобилось кілька хвилин, щоб взяти себе в руки. Втім, синтохумам, подібне було звичним. Вони майже одразу зайняли периметр та організували розвантаження матеріалів. Подібна стійкість викликала лише заздрість. Хоча за п’ять хвилин Нік вже був більш менш готовий до дій. 
 - Ельза, притягни мені матеріали з особливого пакунку. Карен на ньому ще блискавку намалювала. - слабким голосом Нік передав прохання синтохуму, котра ледь кивнувши пішла до фургону з матеріалами. 
 Місце як виявилось було досить вдалим. То був пагорб, з однієї сторони котрого проходила річка, а висота дозволяла спостерігати за околицями, окрім того, при тих матеріалах, що вони мали в розпорядженні, маскування позиції ставало найлегшою справою. 
 Почулись знайомі командні інтонації, відшукавши очима їх володарку, хлопець лише похитав головою. Кісара ледь відновившись від подорожі одразу приступила до керування будівництвом, розпікаючи одночасно синтохумів, людей та навіть гвардійці потрапили під її гарячу руку. Втім в хлопця вже не було часу до розгляду околиць – Ельза притягла пакунок. 
 - Пане! Тільки цей пакунок був помічений як Ви сказали! - синтохум протягла досить великий згорток довжиною півтора метри, та зі стилізованим малюнком кулі, з котрої б'ють блискавки.  
 Вчергове зітхнувши, Нік взяв згорток та сів прямо на траву, що зеленим килимом укривала пагорб , почав розгортати пакунок. Звідти він дістав чотири сталеві трубки і почав наклади одночасно на всі Форми, котрі накладались хитромудрим візерунком, неначе виплавляючи його у сталі. Нік і не помітив як навколо нього скупчились підлітки з явною цікавістю спостерігаючи, що він робить, а неподалік Роза з розуміючою посмішкою слідкувала за ними. 
 - Дядьку, а що ти робиш? -  хлопчина років чотирнадцяти з густим русявим волоссям, ясними зеленими очима, та злегка круглим обличчям уважно спостерігав за діями Ніка, котрий лише посміхнувся подібній увазі. 
 - Захист. – його відповідь викликала сміх серед підлітків, це викликало розуміючу посмішку вже на обличчі Ніка, котрий саме закінчив та «Захватами» розкидав  стовпці по периметру, накривши ледь помітним куполом всю стоянку. Помахом руки він знову наклав Форми на стовпці, на вершині котрих так само загорілись мляві світляки та знову розкинув їх Захватами по периметру, тим самим розмістивши всі стовпці на однакову відстань одне від одного. Тим часом діти заспокоїлись. 
 - І як це має нас захистити? - Рант неприємно посміхався. Хлопчина мав світле волосся та майже неприродньо сині очі, м’які риси, що мало б у майбутньому зробити його популярним серед дівчат. Хоча він постійно кидав погляд на Розу, від чого в Ніка виникли певні підозри. - Звичайні стовпчики з візерунком! Може ти і показав гарне шоу з їх встановленням, але це цілком можливо зробити і за допомогою магнітних рукавичок! 
 - Он як ти вважаєш? Роза! Будь ласкава... покажи їм. - Нік посміхався лише краєм губ, спостерігаючи за тим як Роза формує Розряд та спрямувавши його у купол відпустила. Форма зіткнулась з поверхнею бар’єру та просто розвіялась, підсвітивши місце зіткнення, а тим часом діти, явно захоплені видовищем замовкли. Нік же зформував кілька світляків та скерувавши їх, створив фігуру птаха, котрий пролетів повз дітей та розлетівшись - світляки знову зібрались у фігуру, цього разу дикого кота, що дивився на Ранта та повільно підходив до нього. Ще за мить і ця фігура розлетілась світляками та немов вихрем оточила дітей. Створюючи різних тварин у тому самому вихрі.

- Якщо навчитесь контролювати Потік, будете здатні і на таке. Торана’р ніколи не був інструментом війни - тільки захисту... своїх рідних, друзів, близьких. Але навіть так, його можна пристосувати до цілком мирних цілей. Все залежить від вас самих. Від вашого вибору. Врешті це наше право як людей. З останніми словами світляки розсипались та розтанули у повітрі, від чого діти ледь не почали кричати від захвату, втім Роза з Ольдою їх швидко заспокоїли.  Ніхто і не звернув уваги, що під час їхньої імпровізованої вистави сонце зайшло та йому на зміну вийшли луни, освітлюючи пагорб своїм ніжним світлом.
 - Дядько?! - Нік все ще намагався переварити почуте, хоч дітям він і не показував свого збентеження, але зараз воно ясно читалось на його обличчі.
 - Вибачте! - голос Ельзи все ще викликав у хлопця зграю мурашок, проте звернувши увагу на те, що вона тримала у руках він нарешті побачив себе... у дзеркалі. Він добряче заріс... Борода та вуса, котрі на дотик були все ще прийнятної довжини, насправді підійшли б якомусь пустельнику, так само як і його волосся, яке скоро можна буде заплести у хвіст. Це видовище шокувало Ніка. – Якщо бажаєте, я можу привести вас у порядок.
 - Будь ласка... і дякую, Ельзо.

*  *  *
Вночі було важко відрізнити одну тінь від іншої, тому навіть істоти з гарним нічним зором полювали вже після сходу лун. Їхнє світло, котре пробивалось навіть крізь густе листя, давало достатню видимість для нічних звірів. Але навіть так, завжди були звірі, котрі вміють ховатись і у такій ситуації. 
 По галявині у нічному лісі то тут, то там - ходили патрулі озброєні гвинтівками. І темрява їм при цьому не заважала. Кожен з них, час від часу, підходив до краю лісу, немов прислуховуючись до його життя. Врешті ліс вночі не спить, у ньому кипить життя, хоча про це мало хто знає. Запах нічного лісу п’янив, втім патрульні не зважали на це. Наразі вони були сповнені уваги, врешті вороги були помічені недалеко від їхнього місцезнаходження. Патрульний почав рухатись вздовж узлісся, вдивляючись та вслухаючись у глиб. Зрештою кожен зайвий звук, чи навпаки - німа тиша, могли означати непроханих гостей...  
 Невдовзі, швидкоплинна тінь привернула увагу патрульного. Вдивляючись у темряву лісу та непомітивши жодних підозрілих рухів він продовжив обхід, аж поки його спину та груди не пронизав дикий біль, після чого - світ згас. 
 Патрульні майже одразу помітили спалах та кинулись переслідувати противника, котрий рухався поміж дерев так, неначе то був його рідний дім. Вони були швидкі, але не встигали. Сильні, але щоразу тінь вислизала. Гонитва продовжувалась хвилин з десять, але цього разу патрульні мали намір наздогнати здобич, адже це вже була не перша подібна втрата... Однієї ночі противнику вдалося непомітно винищити цілий загін... У інший, вони привели якогось гіганта зі спустошень, котрий розгромив один з аванпостів. Найжахливішим фактом була повна відсутність хоч якихось відомостей про противника. І ось сьогоднішня ніч має стати для нього фатальною.  
 Патрульні набирали швидкість. Полювання зкипятило кров, вони забули про гвинтівки, готові розірвати ворога голими руками. Ось тінь зникла за колодою, котра впала вже досить давно, судячи з моху, яким вона обросла. Тож перестрибнувши її - переслідувачі зупинились. Вони намагались знайти тінь, але та наче розтанула вночі. 
Патрульні роззосередились намагаючись покрити якомога більшу площу. Втім не встигли вони зробити і кількох кроків, як хтось запалив світло, котре засліпило та почувся крик: 
 - «Вогонь!» 
 *  *  * 
 Ольда тікала як могла. Ліс - її рідна стихія немов допомагав їй, даючи змогу вислизнути з оточення ледь не в останню мить та продовжити біг. Навіть її треновані легені вже починали горіти від такої напруги, а серце колотило настільки швидко, що здавалося ось-ось вистрибне з грудей. А варто було їй побачити колоду - дівчина пришвидшилась наскільки могла, та перестрибнуши її, відбігла у сторону, та завернувши за дерево прикрила власного рота руками, аби ніхто не почув її важке дихання. 
 Як тільки переслідувачі з’явились, у повітрі повисла напруга. Та дочекашись коли вони почнуть рухатись, різко загорілось світло, котре очевидно вдарило переслідувачів по очах. 
 - Вогонь! - команда Треція, що послідувала за світлом, підняла справжній шквал вогню. Під час котрого, ветали майже миттєво перетворились на попіл...