Лють

Гварда дивилась на місце куди відлетів Зегунд і не вірила своїм очам. Цей здоровань завжди був надто добрим, навіть до неї... не дивлячись на її поведінку та слова. Таке м'яке відношення для неї було новим, і окрім Старшого та Гвінти вона не очікувала подібного ні від кого. Втім наразі цей добряк зник десь за хмарою пилу і було взагалі незрозуміло у якому він стані. Дівчина перевела погляд на веталку, що так вчинила з її близьким другом та на її очі впало криваве покривало... Здвалося весь світ різко втратив всі фарби окрім червоної. Гварда зірвалась у бій, не роздумуючи що саме вона робить. Вона рухалась швидше ніж будь коли за все своє життя. На місці, де щойно стояла веталка, вибухнули блискавки, а посеред всього цього хаосу Розрядів стояла тендітна, на перший погляд, дівчина.
 - Яка ти палка! Не пам'ятаю щоб ти такою була раніше... - знову ж таки задумливо промовила веталка, оглядаючи з ніг до голови Гварду. Неначе намагаючись запам'ятати її як найкраще. - Як почувається твоя сестричка? Пам'ятаю, вона часто брала на себе твою провину... Скільки ж покарань вона отримала через твою незграбність!  
 Веталка розміялась дуже неприємним сміхом, втім ненадовго. За мить їй довелось відстрибнути, Розряд ледь не поцілив у неї. І ця Сила була куди більш страшною ніж та, котрою Гварда володіла будучи кровно пов'язаною з цією представницею веталів. Спогади знову нахлинули на дівчину, від чого, і так сповнена люті, вона переповнилась нею. Вся злість, що в ній накопичувалась роками, поки вона була прислугою у стані веталів; за все, через що їй довелось пройти... Ця лють змила всі емоційні обмеження, котрі Гварда собі поставила, аби не збожеволіти.
 У наступну мить, Гварда вже була біля веталки, змушуючи останню ухилятись та відступати досить швидко, адже на кожному місці, де вона щойно була, все вибухало блискавками. Дівчина переслідувала свого ворога не відступаючи ні на крок. Здавалося, що наразі вона більше схожа на хижака, який переслідує свою здобич. Раптом веталка розчинилась у повітрі, а її голос здавалося розносився звідусіль не дозволяючи Гварді знайти її.

- А це вже цікаво! Покажи мені все на що здатна!!! 
 Гварда оглядала все поле бою, котре було серед руїн. Колись високі, гарно оформлені скляні вежі, були частково зруйновані. Обвалені стіни відкривали вид на перекладини та стовпи, що їх тримали, немов на кістки будівель. У той час, як шматки стін були розкидані навкруги, утворюючи собою справжні завали. Гварда все ще намагалась відшукати веталку, але жодне з почуттів не могло знайти її. Тим часом бліда продовжувала:
 - Навіть цікаво, що змусило тебе піти проти своїх господарів? Ми дали тобі вічну молодість! Довголіття! А все, що попросили натомість - то підкорення! І так ти нам відплатила?! Кірана, та ти совісті не маєш! Даремно твоя сестричка страждала через таку помилку природи! -  глумливий сміх знову штовхав Гварду до краю люті, від чого вона просто вибухнула блискавками, накриваючи всю місцевість та руйнуючи тим самим ілюзію веталки, котра виглядала наляканою та збентеженою. Користуючись цією миттю, Гварда запустила Розряд у цю навіжену, яка отримавши повний Заряд - втратила можливість нормально рухатись. З її носу та очей потекла кров, явно вказуючи на пошкодження, котрі отримала бліда.
 - Мале гидке дівчисько! - прокрихтівши це, веталка впала. Їй нічого не залишалося, як спостерігати за Гвардою, що наближалась, Формуючи у руці щось дуже схоже на списа. При цьому, по всьому її тілу пробігали такі ж червоні Розряди як і сам спис, котрий мав вигляд блискавки.
 - Можливо ти і права... Особливо після того ЩО мені довелось пережити. Але... якщо мені був даний шанс спокутувати мої гріхи, то я ним скористаюсь. Прощавай Кадора! - дівчина випустила Розряд прямо у тіло веталки, що викликало справжній вибух.
 - Втекла зміюка! - Гварда сумно дивилась на відірвану руку Кадори, розуміючи, що та пожертвувала власною кінцівкою, аби вибратись. Проте це вже було не важливо. Дівчина кинулась до місця де лежав Зегунд. По його голові стікала кров, одяг де не де порвався, та через проріхи було видно рани. Втім вони вже починали загоюватись. Це була одна з головних особливостей гвардійців Старшого. Видихнувши з полегшенням, дівчина витягла товариша на чисту від уламків ділянку, та виснажено сіла поряд. Гварда навіть не помітила як відключилася...

Нік провів очима Зегунда та Гварду і рушив сам по головній вулиці в сторону, звідки чулись звуки запеклого бою. Прама, котра взяла на себе роль його особистого охоронця йшла поряд уважно оглядаючи місцевість, що виглядала не найкраще... Порівняно з тим, як місто виглядало раніше, було враження, що тут пройшлась справжня стихія: майже всі споруди залишились без вікон, а скло встелило дорогу під ногами; деякі будівлі були зруйновані вщент, залишивши від себе груди каміння, металевих конструкцій та черепиці; порожні крамнички палали, як і майже все місто, підіймаючи у повітря чорний їдкий дим та розкидуючи іскри та тліючий жар. Кожен кут, мобіль та навіть вже згорівше приміщення, могли стати джерелом загрози. Втім дівчина залишалась спокійною, з чого Нік зробив висновок, що навкруги нікого немає. 
 - Отже, як на твою думку вчинять ветали? Ударять чи спостерігатимуть зі сторони? - його питання здавалося застало дівчину зненацька, адже на її обличчі з’явився задумливий вираз. Втім Нік був змушений відволіктись. Пошукова Форма, котрою він сканував місцевість, раптом показала два  великі об’єкти, що змусило його прискоритись. Пересуватись бігом, було майже неможливо, через велику кількість провалів та палаючих груд заліза окутаного розплавленим пластиком, котрі колись були мобілями. 
 - Не можу сказати. Все залежатиме від обставин, але, якщо вони є у місті - наша присутність у сутичках точно приверне їх увагу. - Прама також прискорилась наздоганяючи Ніка, який вже бачив перевернутий фургон, що перегородив вулицю разом з уламками, чим заблокував прохід повністю. 
 Направляючий  чув з-за блокади дикий вий та звуки руйнувань, що спонукало його пришвидшитись ще більше. Але варто було йому зробити ще кілька кроків, як він був змушений зупинитись. Він помітив багато дрібних червоних цяток на своїх грудях, а десь зверху почулась команда: 
 - Стояти!!! - грубий, командний голос дратував Ніка, що не уникнуло уваги Прами. Вона одразу ж, тихим голосом з-за спини, одним словом та інтонацією запитала що їй робити далі: 
 - Командире? 
 - Чекай! Ми тут не за ними. - відповідь хлопця дозволила дівчині розслабитись, проте вона все ще уважно спостерігала за ситуацією. 
 - Чого приперлись?! Валіть звідси! Тут бойова обстановка! - крикун все більше розпалювався, що давало розуміння ситуації краще за будь які слова. Бійці зайняли другий поверх чи не єдиної будівлі, що ще не палала. 
 Нік дійшов висновку, що всі їхні плани пішли шкереберть, а істота, що лютує за завалом, була взагалі за межами очікувань. Очевидно, що бійці були у паніці та не розуміли, що їм робити далі. Це могло стати початком поразки, втім Нік вже продумував відповідь. 
 - Ми - підкріплення! Якщо ти таки опустиш зброю і пропустиш нас, можливо ми все ж встигнемо когось звідти витягти! - голос хлопця почули майже всі бійці, а тим часом з-за барикади почулося особливо голосне гарчання, після котрого почалось якесь перешіптування, яке продовжувалось з хвилину. Після чого цятки зникли, а за завалом все стихло. 
 - Що ж... якщо ви підкріплення... тоді бігом! - цього разу вже інший голос почав командувати, за мить і його володар з’явився, весь чей час він ховався за імпровізованою барикадою з офісних меблів, котрі вони стягли до вікна на другому поверсі, рукою показуючи куди їм рухатись.. 
 Нік одразу зірвався на біг у вказану сторону та діставшись фургону підсадив Праму, котра ледь застрибнувши, одразу лягла та протягла руку Ніку. Варто було йому схопитись за неї, як дівчина його затягла на перевернутий фургон майже без зусиль. Тепер перед ними відкрився вид на те, наскільки потужним було протистояння. Все було у руїнах та покрите чорним попелом, неподалік лежало засушуне тіло якогось монстра та повсюди були розкидані бійці... А посеред усього цього стояли два ветали та уважно дивились на нього.