Перемовини на зборах

- За годину впорались! Це явно поза можливостями звичайних людей... - Карен зітхнула, розуміючи наскільки небезпечними створіннями є Направляючі та подібні до них.
 - А тепер уяви, що буде коли сюди нагрянуть Ветали у всій своїй красі. Вони швидкі, володіють здібностями схожими з моїми, та харчуються кров’ю. Останнє здатне вилікувати майже будь які пошкодження тіла, судячи з того, що я бачив... - Нік відповів автоматично, спостерігаючи за тим, як зі складу тікають охоронці. - Тим не менш, ми закінчили тут!
 Хлопець зістрибнув з даху та скориставшись «крилами» спланував на землю. Приземлення вийшло м’яким: на що вплинула практика. Втім ні Роза, ні Карен не послідували за ним. Хоча кожен член їхньої малої групи і отримав артефакт, але до сих пір спокійно ним міг користуватись лише Нік.
 Хлопець підвівшись, пішов прямим кроком до будівлі обдумуючи свої наступні дії. Для нього поточні задачі були лише тимчасовими перепонами, він вже почав формувати стратегію протистояння Веталам.
 - Ваш наказ виконано! - доповідь Треція повернула Ніка на землю, де перед ним вже вишикувались всі "гвардійці" та жадібно пожирали його очима. 
 Він обвів кожного поглядом та помітивши хитрий вираз обличчя Прами, одразу зрозумів кому охоронці забов’язані панікою.
 - Я так розумію паніка цих бідолаг - це заслуга Прами?! Я здається казав не використовувати це?! - Нік знову відчував лють, але майже одразу приборкав її. - Втім у данній ситуації це було виправдано.
 "Гвардійці", котрі після першого спалаху вже почали насторожуватись - заспокоїлись та розслабились, продовжуючи спостерігати за Ніком. Від чого останній відверто починав нервувати... такої відданості він ще не бачив.
 - Що ж, молодці! Як я бачу ви підготували все для того аби зайняти це місце. - Нік дістав чергове «ядро» та пройшовши до приміщення завершив установку захисту. – Тепер залишилось закінчити з «паліями»…

*  *  *
 Настав день зборів.
 Нік спостерігав за нервуючою Карен та обдумував все що йому вдалось дізнатись за ці дні від «гвардійців». За всім виходило, що Ветали вже у місті, принаймні їхні агенти точно тут. І коли почнеться основне дійство, в людей просто не буде шансів, а кинути їх не призволяще заради власних цілей хлопець не міг... хоча іноді подібні думки все ж при ходили йому у голову. Єдине що стримувало, це думка, як би на це відреагувала Еллі.
 - Все підготовлено? Заряди, ТК, обладнання? - капітанша вже вдесяте перепровіряла все, що потряпляло їй на очі, на що Нік лише посміхався: так само ведуть себе всі люди, котри відважились на протистояння не маючи підтримки чи особливої переваги.
 - Трецій, Гвінта,  оскільки ви виконуватимете роль її охоронців намагайтесь не видвавти себе без особливої потреби. Не потрібно їм знати про наші реальні можливості. Але як запахне смаленим - витягайте звідти Карен. Все інше залиште нам! - Нік повторив завдання для своїх підлеглих та повернувся до капітанші. - Сподіваюсь, ти знаєш що робиш! Інакше нам доведеться мати справу з усім містом. 
 У відповідь Карен лише важко зітхнула, але все ж продовжила підготування. 
 Варто було сонцю зайти а лунам освітити вежі міста, як володарі нетрів зійшлись на збори. Це були відчайдушні, агресивні та знервовані люди. За їхнім зовнішнім виглядом можна було сказати, що вони любили показати всім навколо свій статус, але разом з тим смаку в них не було. Все це виглядало якось по дитячому: яскравий одяг та дорогі прикраси, що сусідствували з модифікаціями тіла - все виглядало так, немов дітям дали можливості повністю реалізувати свої мрії. Навіть представники "паліїв" на їхньому фоні не виділялись. Всі одягнені в кольори своїх угрупувань, виглядали вкрай сміхотворно. Це нагадувало Ніку збориська аристократів, котрі також виряджалися немов павичі, одягаючи найдорожчі свої наряди. І лише справді багаті і могутні представники їхнього світу, одягались на перший погляд більш скромно. Хлопець якраз спостерігав за всім дійством з обраної заздалегіть позиції. Завдяки досягненям сучасної думки міста - це було досить просто.
 - Ну що ж, панове! Почнемо наше засідання! - палій, на правах головного зачинщика цього дійства, відкрив засідання. - Нашою сьогоднішньою темою буде нове угруповування, котре наважилось атакувати «паліїв». Вони є загрозою для існування спільноти, котру ми з такими зусиллями створювали! Некеровані, агресивні, вони змогли прорватись до нашого сховища і піти звідти неушкодженими! Більше того, в мене є підстави підозрювати їх у змові зі стражами, адже вони забрали Карен Нетрос із собою. - представник угрупування, котрий виглядав як ходяча реклама ювелірів та хірургів, закінчив свою промову обводячи поглядом своїх слухачів. Він чудово знав їх та їхні реакції. Особливо знаючи ЩО перехопили його люди.

- Здається «палії» зовсім забули про честь! До вас прийшли з пропозицією, що могла дати вам великі прибутки. - Карен зайшла до приміщення.  Група, котру вона очолювала, як і вона сама, були одягнені у чорний одяг без всіляких прикрас. Це дуже контрастувало з тим як виглядали місцеві, котрі на фоні жінки виглядали фірмовими блазнями. - Але ви вирішили забрати все! 
 Слова Карен викликали гробову тишу. Нік, що спостерігав за всім з відстані, занервував. Зараз починається найскладніший етап перемовин і якщо хоч щось піде не так, доведеться повертатись до другого плану... зі знищенням всіх ворогів тут і зараз.
 - Охороно!  
 Після цього вигуку, «блазні» вихопили зброю і одразу направили її на Карен. За мить мала б початись перестрілка, але гучний голос зупинив всіх: 
 - Стояти! Ми зібрались тут не для того аби влаштовувати стрілянину! Тим більше, що ця панянка вже не працює на стражів. - командні нотки та вигляд чоловіка видавали у ньому досить авторитетну особу в цих кругах. Він не надто виділявся серед «блазнів», але разом з тим, одяг не різав очі контрастом та прикрасами. - Ця рада була створена якраз для запобігання зайвого кровопролиття. Отже, ми Вас уважно слухаємо пані! Що Ви хочете сказати?
 Карен зосереджено сапостерігала за цим чоловіком і одразу впізнала його. Це був найжорстокіший злодій у нетрях. На нього було заведено кілька десятків справ, і кожне товщиною з руку. Варод Лерік. А погляд, котрим він дивився на неї, не передрікав нічого доброго. Жінка лише видихнула та продовжила:
 - Отже ви знаєте що сталося. У «паліїв» я була б у найбільшій безпеці, але вони відмовились від моєї пропозиції та викачали з мене досить крові, щоб я знепритомніла... Врятував мене інший бідолага, котрого вони обдурили... на свою біду. Разом з ним, та кількома їхніми пололненими, ми змогли втекти. Та найцікавіше, що «палії» атакували ваші фургони з запасами ТК. Всіх угруповувань. Майже все звезли до одного складу, який вони перетворили на фортецю. - варто було Карен закінчити свою промову, як присутні підняли хвилю перешіптувань. Всі вони були в курсі що їх атакували, але хто - ще не знали.
 - Брехня! В нас є докази, що це зробили ви! - «палій» почав кричати та натиснув щось на пристрої, який був вмонтований у його руку. Одразу над рукою з'явився досить чіткий запис, на котрому невідомі атакують один з фургонів. - На щастя, наші патрулі були поряд та змогли відзняти це! - "палій" явно передчував перемогу, хоча поява капітанші стала для нього несподіванкою.
 - Всі ви знаєте про склад у районі заводів, по вулиці майстерень? –  питання Карен викликало непорозуміння, котре переросло у шок.
 -  Звісно знаємо. Він знаходиться глибоко на теріторії паліїв. І що? – Лерік задумливо спостерігав за всім що коїться. Навіть відповідав він дуже повільно, іноді кидаючи оком на «палія».
 - Нам вдалося захопити його. І ось що було всередині. - Карен повільно дістала пристрій з кишені та натиснувши на кнопку показала результати ревізії. На кожній колбі чи навіть коробці були певні позначки, котрі присутні почали впізнавати. - Ми віддамо те, що належить вам. За це ми попросимо небагато... Перше: не втручатись у наші справи, ми не вторучатимемось у ваші. Друге: ми заберемо п'ять відсотків від того, що віддаємо, у вигляді різних товарів; для початку, що необхідно - це провіант та одяг, ми навіть готові купити надлишки. Третє: право володіння, але це ми можемо пізніше обговорити. - слова жінки викликали цілу хвилю обурення, та найбільше кричав "палій".
 - Ви повірите цій брехусі?! Може її стражі до нас заслали?! Спочатку ми, а потім і за вас візьмуться!
 Втім його вже майже ніхто і не слухав. Наразі всі були зацікавлені у тому, щоб повернути свою власність.
 - Замовкни Волод! Пані, Ваші умови ми обговоримо як тільки отримаємо те, що Ви обіцяли. Ви зможете забезпечити це у найближчий час? - слово взяв один з місцевих. Він виглядав як звичайнісінький роботяга. Це викликало певні питання, але наразі вони не були важливими.