Нік відчував як час тікає, немов пісок крізь пальці, тому поспішав хоч якось підготуватись. Але Форма, котру він створив за останніми розрахунками, змусила його шоковано завмерти. Адже звичайний Розряд отримав властивості гідні Списа. Тим більше, що зусиль воно вимагало набагато менше. Хлопець тільки зараз зрозумів наскільки, до цього часу, обмеженими були його знання. Кожна наступна Форма: кульова блискавка, Розряд, навіть «щит» - підвищив свою ефективність в рази. Дійшовши цих висновків Нік одразу загорівся ідеєю прочитати підручник, за котрим навчалась Роза... Втім він прогнав подібні думки: не можна надто захоплюватись... так як багато стояло на кону.
- Роза! - на поклик Ніка, дівчина одразу підійшла очікуючи від нього вказівок. - Отже так: мені вдалося застосувати твої знання на практиці. Спробуй Розряд, але з наступними покращеннями.
Нік пояснював з подробицями, підкріплюючи свої напрацювання зображеннями, що дозволило Розі досить швидко опанувати модифікації, які виглядали немов викривлення ліній у спіраль, по центру котрої проходив основний Потік. Тому, вже кілька хвилин потому, Роза знищила кілька мішеней, роль яких виконували манекени, та шоковано зупинилась...
- Що сталося? - Нік, що спостерігав за її прогресом, нерозуміючи у чому справа, звернувся до дівчини та побачив як вона зблідла. Це його насторожило, але те що дівчина промовила далі, обдало немов холодною водою.
- Це... жахливо! Якби там були люди - то їх би всіх просто розірвало б на шматки! - голос Рози ледь не зривався, а сама вона все більше нагадувала налякану дівчинку, котрій до рук потрапило щось надто небезпечне і вона не розуміла що з цим робити.
- Зрозуміло. Роза, я не бажав такої участі для тебе... взагалі ні для кого! Тепер ти краще розумієш, чому для нас, і особливо молодих, Направляючих - це вважається прокляттям... Тим більше, що строк життя в нас досягає до тисячоліття. - пояснення Ніка шокувало Розу ще більше і вона втратила свідомість.
- Вона ще надто невинна. Шкода що їй доведеться зустрітись з таким ворогом як - ветали. - Прама, що спостерігала за процесом тренування, співчувала дівчині. Здавалося, що у неї самої є подібний досвід. Піднявши дівчину, Прама звернулась вже до Ніка, та спокійним тоном продовжила, - Як завершите свої справи, знайдіть мене на даху. В мене є історія, яку я хочу Вам розповісти. - після цієї фрази Прама покинула хлопця, забравши із собою непритомну Розу.
Нік обдумував слова Прами та все ж був змушений погодитись з тим, що Роза не готова до того, що їх очікує. Але вибору в них не було. Струсивши головою та відкинувши сумні думки, він вирішив зайнятись справами. Тож одразу направився до місця, котре всі назвали «рубкою», де наразі Карен виконувала роль провідника для тих Змінених, хто знаходився в місті.
- Так, Трецій! Саме там! Йди алеєю, на перехресті зверни праворуч! Зліва буде будівля з підвалом. Вхід до нього ти одразу побачиш.
Нік почув уривок розмови зайшовши до «рубки». Карен очевидно була у захваті від цієї своєї роботи, її видавали палаючі очі. Нік навіть відчув укол заздрощів, адже на відміну від неї, він не міг займатись напряму справами, що мали б загальну користь для їхньої групи. Врешті він був у розшуку, як у влади, так і у тіньових угруповань… Тому, зайва увага могла тільки погіршити ситуацію, що змушувало його нервувати, але навіть так, в нього були ідеї - що саме він має робити. Адже в нього ще було багато учнів і кожному з них він не зможе приділяти стільки уваги, як приділяє Розі зараз. Тож діставши з гори, накупленого «купцями» обладнання, книжку з чистими сторінками, Нік почав писати. Це мав стати перший підручник для Направляючих на цьому континенті... починаючи з самих основ контролю. Хлопець навіть не одразу помітив, що Карен нарешті зробила перерву та спостерігає за ним. Тому, як тільки це помітив, одразу закрив свої нотатки, демонструючи свою готовність до розмови.
- Я бачу ти часу дарма не втрачаєш, за мемуари взявся? - Карен була напружена, очевидно на це впливали справи, котрими вона зараз займалася.
- Так, за ті, в котрих довелось рятувати одну надто самовпевнену руду капітаншу стражів! - відповідь Ніка була такою ж саркастичною, як і заява Карен. Напруження і тиск обставин діяв на всіх, що аж ніяк не додавало нікому настрою.
- Не забудь згадати, як вона тебе витягла з "того світу"! -відповідь Карен не забарилася, що трохи роздратувало хлопця. Проте він швидко заспокоївся. Це могло продовжуватись вічно, тож обидві сторони замовкли.
- Як просувається наш план? - Нік нарешті заспокоївся і вирішив продовжити розмову у більш спокійній темі. Йому було цікаво, наскільки важко буде виконати всі їхні задуми, та чи взагалі вдасться їх втілити, адже від цього залежало аж надто багато .
- Краще ніж ми думали. Ми знайшли склади «паліїв» та змогли перехопити частину перемовин. Вони затівають щось масштабне. І для цього їм потрібні всі місцеві угрупування, та їхня лояльність. Вони вже кілька діб перехоплюють вантажі всіх учасників майбутньої сходки. Що саме у вантажах - невідомо, але все звозиться до одного великого складу, до котрого зігнали всіх кого змогли. Там більше «паліїв», ніж стражів у всіх місцевих відділках!
Карен дістала ємність з розрядженим ТК зі сховища та поставила її перед Ніком, натякаючи на те, щоб він його зарядив.
- Тепер нам варто підготуватись! Залишилось всього кілька днів до збору, тому треба закінчувати підготовку. - Карен наполягала на виконанні цієї частини плану. Врешті від цього залежав успіх всього. І права на помилку не було.
- Добре! - Нік схопив ємність та почав заряджати її. Від чого, поступово, через прозорі частини колби, стало видно, як рідина наповнюється світлом, поки не засяяла чистим, синім світлом. - Про всяк випадок, я буду неподалік. Нам потрібно змінити розклад сил зараз. Інакше буде пізно і ми вже не зможемо нічого змінити. - він передав ємність жінці, яка з цікавістю спостерігала за всім процесом. Втім дуже швидко вираз зацікавленості змінився на тривогу.
- Скільки ще людей знають про цю твою здібність? - голос Карен тремтів та сама вона ледь стримувалась. Нік, котрий спостерігав за нею, лише нахмурився, він не розумів, що саме викликало таку реакцію.
- Кісара та ще кілька людей з її компанії... чому питаєш? - він намагався говорити спокійно, але підозрілість все одно викривала себе, у його тоні та жестах, що не уникло уваги Карен.
- Все просто, друже мій! - жінка, відчуваючи його настрій, одразу почала відверто, не приховуючи думок викладати свої доводи, - По перше: якщо хтось дізнається про ці твої... властивості, то довіряти ти не зможеш нікому! Абсолютно всі будуть зацікавленні у твоїх силах. По друге: чим менше людей про це знають, тим менше шансів що хтось обмовиться. Ти надто легко мені довірився! За подібну інформацію, мені пробачили б всі злочини і поновили б у званні, а то і підвищення дали б! - жінка явно нервувала, а до Ніка нарешті дійшло, що вона мала на увазі.
Людина може бути відданою, вірною та чесною. Але для будь кого спокуса може стати надто сильною. І далеко не в кожного вистачить сили протистояти їй... «Якщо хоч хтось дізнається, то Роза та всі інші «обдаровані» стануть мішенями на рівні зі мною... Треба прискорюватись. Як розберемось з «паліями» - одразу потрібно зайнятись набором людей…» - думки промайнули у голові хлопця, змушуючи відчайдушно шукати виходи з ситуації та не знаходячи їх - скрипіти зубами.
- Не хвилюйся так! Розберемось зі всім після «сходки». А поки що - займайся підготовкою Рози! Чим більше в нас буде сильних людей, тим більше шансів на те, що ми переживемо наступ! - Карен співчутливо дивилась на Ніка розуміючи в якому він стані.