затишшя

Змінені привели Ніка з дівчатами до підземного сховища. Приміщення, що колись мало використовуватись як склад для надзвичайних ситуацій. Та після того, як банди взяли цю частину міста під контроль, подібні склади були розграбовані у першу чергу та покинуті. Загалом це було вельми затишне місце. Кілька маленьких кімнат, які вміщали лише ліжко та невелику шафку. Хлопець обдумував, що саме їм робити далі. Але він не знав та не розумів правил цього міста. Вони повністю суперечили його власним поглядам на життя. Тим більше час спливав і Розу ще потрібно було підготувати.
  - Вас щось не вулаштовує? - Змінений, котрий відчинив двері цегломордого, звернувся до Ніка і здавалося трохи нервував. Це був чоловік середнього зросту та міцної тілобудови. Коротке чорне волосся та трохи загострені вуха, аристократичне світле обличчя, щоправда воно виглядало куди більш живим аніж у «блідих». А його очі, так само як і очі всіх Змінених, змінили забарвлення з червоного на темнофіолетовий, що нагадувало Ніку одну стару легенду, котру він прочитав у бібліотеці академії. Тоді вони сміялись з тих старих забобонних легенд. «Еллі ж тоді...» лише струсив головою та обвів поглядом всіх присутніх. Наразі це були всі сили, що були у його розпорядженні...
  - Ні, це доволі непоганий сховок. Для початку нашої діяльності підійде. Але, в мене є кілька питань до вас всіх. Оскільки Карен і Роза відпочивають, ми можемо спокійно поговорити. - Нік з компанією наразі знаходився у розширеній частині коридору, котру обставили і використовували як гостьову залу. Тут знаходились м’які крісла, диван, кілька світильників та навіть невеликий стіл. Було видно, що тут довго нікого не було, але якщо тут можна сховатись, то хлопцеві на все інше було начхати. - Отже, хто ви і чому стали на мою сторону? І взагалі ви ж у тому лабіринті виглядали, як справжні потвори, а зараз від людини не відрізниш!
  Змінені переглянулись між собою, від чого у хлопця з’явилось неприємне передчуття. Здавалося, що вони щось приховували, але що саме, було головним питанням. Втім це продовжувалось недовго. Після цих переглядувань, Змінений, котрий першим до нього заговорив, продовжив:
  - Хто ми, зараз важко сказати. Але до того моменту як ми «прокинулись», все що ми знали - то лютий голод, котрий ми могли втамувати тільки кров'ю. Можливо це прокляття, а може жарт Темного, але ми дійсно були як звірі. Нас послали сюди заради розвідки. І цей район розглядався як дуже перспективний, у плані початку захоплення міста. Наш лорд вирішив підтвердити це. Ми облаштували цей сховок і почали виконувати завдання... Проте це продовжувалось недовго. Той псих підпалив цілу будівлю, тікаючи з котрої, ми опинились у клітках. Він побудував те приміщення, щоб дізнатись межі наших здібностей, а коли нарешті свого добився - перестав давати нам кров... від чого ми здичавили настільки, що почали змінюватись. До того ж, за допомогою нашої крові він перетворив кількох своїх, але не зміг їх контролювати. Тож їх і закрили разом з нами... і їх знищила Перша. - «Лідер» вказав на дівчину, що виконувала роль охоронниці під час його прогулянки по тому складу.
  - Перша??? - Нік шоковано переводив погляд з цього говірливого на ту дівчину і назад. - У вас що імен немає?
  - Є звісно. Але це не змінює того факту, що вона перша звільнилася. Розумієте... Після того, як ми спробували Вашу кров, то голод нарешті відступив, але разом з тим, ми відчули частку Вашої Сили, котрою ми змогли скористатись. Для нас це стало пробудженням! Немов посеред темряви нарешті з’явився промінь світла! Можливо Творець не залишив нас напризволяще і це наша можливість спокутувати наші злочини… - Змінений перервався та обвів поглядом своїх «колег» за нещастям. 
   Нік же обдумував все що почув. Для нього все це звучало і виглядало доволі дико. І якби він не був свідком подібних змін, то не повірив би... Втім у них ще буде час для того, щоб підтвердити свої слова.

- Ну загалом мені зрозуміла ваша ситуація... але все ж, прирівнювати вас до речей, називаючи порядковими номерами я відмовляюсь! Тож назвіть мені ваші імена! -Нік розглядав своїх приспішників та разом з тим, йому промайнула ідея щодо навчання Рози: «при певних умовах вони можуть стати для неї ідеальними партнерами для тренувань…»
  Перед хлопцем стала «охоронниця» та церемонно вклонившись представилась:
  - Звіть мене Прама мілорд! - випрамилась вона з гордістю та продовжувала буравити його поглядом.
  А той, у свою чергу, роздивлявся дівчину, оскільки раніше нагоди в нього не було. Брюнетка з фіолетовим кольором очей, її волосся було досить довгим аби закрити плечі. Не дивлячись на попередні події, наразі дівчина виглядала досить акуранто. Рівний овал обличчя, гострий, трохи кирпатий ніс та червоні губки - привертали увагу, що змушувало хлопця трохи нервувати. Дівчина була одягнена у, хоч і порепаний, але підкреслюючий її фігуру, одяг. Все це виглядало вельми привабливо для чоловічого ока, тому Нік, аби заспокоїтись зробив глибокий вдих та сконцентрувавшись, відчув як щось тріщить, а всі ті бажання, що виникали слабшають. За мить морок розвіявся і хлопець побачив перед собою все теж саме, але, це більше не викликало того шаленого стану.  Сама ж дівчина виглядала вкрай здивованою .
  - Більше. Ніколи. Так. Не роби! - Нік немов відчеканював кожне слово, холодним, сталевим голосом. Від чого Прама зблідла та знову поклонившись пробурмотіла:
  - Вибачте! Я подумала, що зможу допомогти Вам розслабитись! Цього більше не повториться! - у її грудному голосі, що нещодавно звучав впевнено, наразі відчувалась паніка.
  - Мілорд, це було наше спільне рішення. І моя пропозиція, - Змінений знову заговорив, явно захищаючи  дівчину, що додало йому балів як ватажка цих дикунів, в очах Ніка. - після такого напруженого вечора Вам потрібен відпочинок, тож...
  - Ти вирішив, що підкласти під мене дівку то гарна ідея? Що це  змусить мене прийняти рішення на вашу користь? Настільки не терпится комусь служити? Так вимушений тебе розчарувати! Я не дотримуюсь таких поглядів! Людина з владою - то людина, котрій довірили ту владу! І якщо вона використовуватиме її тільки у власних цілях, то  не досягне нічого, окрім бунтів та власної смерті! А  блюдолизи так само прислужуватимуть і іншому володарю! Тож якщо ви пропонуєте мені свою службу лише тому, що я виявився сильнішим, то ви мені і нахрін не впали! - Нік лютував. Якщо ці ідіоти настільки недалекі, щоб пропонувати йому подібне, то хай валять на всі чотири сторони.
  - Мілорд! Якщо начистоту, то ми думали у інших рамках. Ви не розумієте яким життям ми жили до моменту «пробудження» і це добре. Нікому не побажаєш такого. Саме тому наші дії і рішення не більше ніж демонстрація нашої лояльності до Вас. Адже серед людей нас не сприймуть! Нам доведеться переховуватись. Ті, що нас обернули у звірів - одразу розвіють по вітру. Вони нас і раніше вважали другосортними істотами, а тепер, коли ми вийшли з під їхньої влади... Тому, якщо бажаєте, можете мене знищити! Але прошу Вас, не женіть їх! - чоловік явно очікував своєї долі, повністю переклавши все на Ніка. Від чого останньому стало не по собі.
- Ти просто вирішив скинути на мене всі ваші проблеми... Проте, ви мені можете стати у нагоді. Але для початку, маєте почути дещо. Я збираюсь повернутись до свого королівства на Західному континенті. Там є один покидьок котрий мені заборгував... І я хочу повернути цей кривавий борг сторицею. 
  Нік змовк, спостерігаючи за їхньою реакцією, втім її не було, вони просто продовжували дивитись на Ніка, немов очікуючи продовження.
  - Якщо Ви хочете повернути ваші «борги», то це не проблема. Ми не відмовимось від нашої клятви через таке. - «лідер» продовжував демонструвати свої дипломатичні здібності, втім Нік припас бомбу на останок…