Втеча та пошук проблем

По обов'язку служби, Карен знала, що у цій будівлі є аварійний вихід для непередбачуваних ситуацій. Нарешті помітивши непримітні виступи на стіні, вона схопила другий уламок стільця та вдарила між цими виступами. Як  і очікувалось, це був замурований крихким матеріалом вихід до аврійних сходів. Вона вже бачила подібне, тож це було їхнім чи не єдиним шансом вибратись звідси живими.
  - Допомагай! - Карен схопила Ніка під плече та наказала те саме зробити Розі. Вдвох їм таки вдалося підняти хлопця та винести на сходи. 
  Вони встигли спуститись лише на два прольоти, коли пролунала тривога. Їм нічого не залишалося, як прискоритись, що було дуже важко з такою ношею. Ще за хвилину - їх оточили. Почулися звуки важких армійських чобіт зверху, а за мить і знизу. Карен зробила єдине що залишалося - вломилася на поверх та разом з Розою потягли Ніка до найближчого кабінету. Проте це давало лише час. Адже після перевірки коридорів полізуть у кабінети, що означало для них - кінець. Карен знову почала оглядати приміщення і шукати ідеї порятунку. Та помітивши на стелі водяні розпилювачі, ледь не засміялась у голос. Поклавши Ніка на стіл, вона наказала Розі залізти ногами на стілець.
  - Стільки всього придумали, а пожежу все ще водою гасять... 
  Карен розлама розетку та видерла проводку. Зачистивши один кінець, вона прив’язала його до ручки дверей, інший кинула на підлогу. Після чого влаштувала справжню пожежу, що одразу увімкнуло розпилювачі по всьому поверху - запобіжний засіб від розповсюдження вогню. Разом з тим, це  привернуло і увагу загону зачистки. Весь поверх був у воді, тож Карен ледь встигла застрибнути на стіл, як хтось схопився за ручку дверей. А в наступну мить почалось справжнє шоу феєрверків. Втім воно швидко скінчилось - спрацював захист, що вимкнув напругу. Але Карен було достатньо і цього. Вона прибрала кабель та вийшовши з кабінету побачила весь загін у стані тотального «збою системи».Як  виявилось, цього було достатньо, аби їхні процесори вийшли з ладу... принаймні на деякий час. Тож жінка схопила трьох синтохумів та провела за собою. Швидко перевдягнувшись у їхню форму та вдягнувши її елементи на Ніка, котрий і так був одягнений у «похідний» комплект, їм довелось ще й одягти маски, після чого знову таки підхопивши хлопця, понесли його на вихід.
  Витівка Карен дала їм необхідний час задля того, щоб таки вибратись звідси. Їх пропустили без зайвих питань. Хто ж зупинить бійців, що тягнуть пораненого? Вибравшись нарешті на вулицю, дівчата потягли Ніка до найближчого мобіля «швидкої допомоги», але не дійшли вони кількох кроків, як на їхньому шляху став синтохум зростом з Ніка і майже такий само кремезний як і Нордам. Одягнений він був у форму загону зачистки, тож нічого іншого зрозуміти було неможливо.
  - Чому не відповідаєте на запити? - фірмовий голос синтохумів змусив Карен зупинитись та дуууже повільно розвернутись. Після чого, вона якимись неприродніми та смиканими рухами направилась до «командира».
  - Втікачі влаштували пастку! Залили цілий поверх водою, після чого пустили по ній напругу. Наразі тільки ми звберегли можливість до пересування і цілісність операційної системи! - голос Карен від хвилювання постійно змінювався у тональності. Втім всього цього вистачило для переконання «командира».
  - Йдіть! Бачу пошкоджені не тільки прийомники, а й голосовий динамік. Зверніться до техніка! - після чого синтохум просто розвернувся та пішов до оперативного штабу. Карен розвернулася та так само пішла до «швидкої», де вже сиділа Роза та направляла зброю на водія і варто було Карен залізти до мобіля, як Роза скомандувала:
  - Вези нас звідси! Негайно!

Нік прокинувся у якійсь явно підпільній палаті. На це вказувало все: від вікон, що були десь під стелею, до старих, знавших кращі часи, утримувачів для крапельниці. Сама палата була майже порожня, окрім ліжок у ній було лише кілька тумбочок. Хлопець почав згадувати події що передували цьому пробудженню: розмова з хитрющим мером, а потім шалений біль у грудях, після чого забуття. Все це змушувало його засумніватись у власному розумі... Може все це йому лише здається?! Може він просто з кінцями поїхав головою, після подій у власному замку... Втім його роздуми перервала розмова, що проходила на високих тонах за білими дверима. 
  - Ще зарано! Хоч операція і пройшла успішно, але людина не може відновитись за кілька годин після поранення! Куля хоч і зупинила кровотечу але... - незнайомий хриплий голос протестував чомусь, що йому дуже не подобалось, судячи з усього. - Нетрос, він же навіть у свідомість не прийде у найближчий тиждень! Йому дуже пощастило що куля застрягла у тканинах! Як серце не зачепило взагалі не зрозуміло! 
  - Не плутайся під ногами! Нас все місто розшукує! Думаєш просто так?! Сам знаєш про проблеми з «блідими»! Так ось, всі хто хоч якось міг вплинути на ситуацію, або перейшли на їхню сторону, або загинули! Навіть наш «улюблений» мер! - голос Карен ясно давав зрозуміти, що жінка розлючена. - І вони, рано чи пізно, прийдуть і сюди! Ми маємо піти якомога скоріше! 
  Жінка вломилася у палату та побачила Ніка, котрий здивовано дивився на неї. Він виглядав блідим та виснаженим, а шрам, здавалося навпаки, проступив ясніше. Проте, разом з тим, він виявився досить сильним аби самотужки сісти, недивлячись на поранення. 
  - Неможливо! Навіть стимулятори  не здатні на таке! - місцевий лікар виглядав вельми колоритно. Синє волосся чередувалося з червоним, а темні окуляри закривали не тільки очі, а здавалося півобличчя. Одягнений він був у стандартний синій халат. 
  Нік лише здивовано витріщився на нього, втім це не заважало цьому «лікарю» уважно оглянути Ніка. Він навіть старий стетоскоп дістав.
  - Це просто неймовірно! Всі показники на рівні тижня після поранення! У Вас стоять якісь імпланти на пришвидшене загоєння? Маю попередити, що разом з тим, вони прискорюють і ваше старіння, тож рекомендую їх видалити як найшвидше! 
  - Досить! Оскільки він вже прийшов до тями, ми забираємося звідси! – Карен знову почала свою пісню про переїзди. Як розумів Нік, вона вже доконала лікаря цією темою. 
  - Це виключено! Хоч поранення і почало загоюватись, будь які навантаження… - почав було лікар, але Карен просто заїхала йому ударом в ніс. 
  - Ми йдемо! Інакше нас всіх просто порішать. А це, вважай, твоє виправдання! - наступним ударом жінка просто вирубила свого знайомого та підійшла до Ніка. - Готовий? Зараз ми тебе перевеземо. Потрібно знайти безпечне місце, де можемо перечекати, та ти зможеш відновитись. 
  - Скільки я був непритомний? - Нік вже підраховув час. В нього і так було мало часу аби підготувати Розу.  А тут ще й це поранення... 
  - Менше доби. Нещодавно Роза ледь не стрибала на радощах, щось в неї почало виходити, але я не зрозуміла що. Тож... - Карен тривожно спостерігала за Ніком, котрий почав сміятись. Він навіть закашлявся, втім це не змінило його настрою. 
  - Отже час ще є! Дуже добре! - хлопець посміхався, від чого Карен стало не по собі. Вона на мить подумала, що травма остаточно зламала розум хлопця. Та це дуже швидко минулось. Їм зараз необхідно було сховатись.